Атлантова С. Ікони на ящиках з-під набоїв / Соня Атлантова, Олександр Клименко ; Національний університет “Києво-Могилянська академія”. – Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2021. – 152 с. : фотоіл., портр.
Ікони подружжя Соні Атлантової та Олександра Клименка написані на дерев’яних дошках ящиків, які містили зброю. Зброя несла людям смерть, ікони закликають до співстраждання і захисту життя, несуть надію на мир і справедливість. Ці прекрасні твори мистецтва поєднують в собі давню традицію візантійського іконопису та сучасність. Нинішня війна між Росією та Україною – не лише і не стільки боротьба за територію, але й боротьба за історичну пам’ять, традиції, що сягають часів Київської Русі, Візантії, античності.
Олександр Клименко пише: «Цікаво: дошка, на якій пишеться традиційна ікона, неймовірно схожа на кришку чи денце ящика з-під озброєнь – такий самий щит, набраний із дощок і підсилений, аби уникнути деформації, шпугами. Ця дивна схожість і спонукала мене до написання першої ікони проєкту.
Під час відвідування бази одного з добровольчих батальйонів восени 2014 року я звернув на цей феномен увагу. Побачивши купу порожніх ящиків з-під набоїв до АКМ, я запитав військових, що вони з ними роблять, почувши у відповідь: більшість спалюють, а з деяких роблять ослінчики і полички. Отримавши від бійців у подарунок один із ящиків, темний, трохи підкопчений, наступного дня я заходився на його денці писати ікону Божої Матері, орієнтуючись на класичний старовізантійський зразок. Результат мене не просто задовольнив, але й вразив, хоча я, зазвичай, вкрай критично ставлюся до власної творчості. Ікона вийшла зовсім не схожою на зразки сучасного релігійного мистецтва, т. зв. «новоділи», не схожою навіть на те, що я робив до цього, й асоціативно сприймалася як експонат з музею Бенакі або іншого поважного музейного зібрання. Темний колір задимленого на війні дерева немовби відкинув час її створення на декілька сотень або навіть на тисячу років. Раптом часові пласти зіткнулися, виникло відчуття подорожі у часі. Сучасна війна і далеке мистецтво тисячолітньої давнини зблизились, і зближення це несподівано виявилось органічним. Гармонійне поєднання атрибуту сучасної війни та мистецької мови, яка сягає часів візантійських базилевсів і давньоруських князів, наштовхнуло мене на думку створити мистецький проєкт, в якому б цей принцип був максимально пропрацьований і де б війна на сході України виступила у контексті історичних подій української історії за останню тисячу років.
Органічний синтез двох протилежностей природно вів до ще однієї антиномії, базової антиномії всього нашого існування, антиномії життя і смерті. Напружене протистояння смерті й життя в період воєн стає як ніколи актуальним».
Шагала В. Українська мальована історія : збірка малюнків і коміксів / Володимир Шагала ; упоряд. Андрій Курков, Валентин Кондратюк. – Львів : Меморіал, 2021. – 800 с. : іл., портр.
Земляки називали Володимира Шагалу народним академіком. Краєзнавець і художник-самоук пройшов уздовж і впоперек свою рідну Старосамбірщину, щоб змалювати храми і хати, побут людей, які незабаром могли зникнути.
З великою точністю художник фіксував усі найдрібніші деталі побуту, щоб зберегти і долучити їх до історичної пам’яті українців.
Маючи неабиякий природний талант живописця і літератора, Володимир Шагала провів своє життя в двох селах – Клоковичах і Нижанковичах Старосамбірського району, де його й досі пам’ятають із незмінними зошитом і олівцем в руках. «В місто їдуть за грошима, а в село – за розумом», – сказав він якось київській етнографині Євгенії Гайовій.
Видання «Українська мальована історія» створено на пошану етнографа-краєзнавця з нагоди його 100-річчя за сприяння Фундації Академіка Петра Тронька, Національного музею народної архітектури та побуту України, Львівського «Меморіалу», Видавничого дому журналу «Пам’ятки України», департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської облдержадміністрації з метою привернення уваги до унікальної людини, досі відомої лише вузькому колу музейників, бібліотекарів та етнографів.
Крім замальовок і авторських пояснень до них, видання містить ілюстровану розповідь про життя і творчість Володимира Шагали та його рідний край.
Вакуленко В. Художники України. 30 років свободи творчості : [альбом] / Владислав Вакуленко. – Київ : ТОВ “Поліпрінт”, 2021. – 224 с. : фотоіл.
За історичним виміром сучасне українське мистецтво молоде, його вік налічує чверть століття. Змішане і багатоголосне, воно зазнало впливу зовнішніх буремних подій: розпаду тоталітарної системи, здобуття країною незалежності, двох революцій, війни.
Експресивне, барочне, аполітичне мистецтво «Нової хвилі»; критичне й політизоване – молодого покоління «посторанж»; естетичне й заглиблене в себе молоде мистецтво останнього часу несуть у собі відображення складної епохи.
Книга подає біографії та розповідає про творчі досягнення визнаних в Україні та за її межами київських художників періоду Незалежності, презентує їх роботи.
Чумарна М. І. На полотні вічності. Таємниці вишивки і вишивання / Марія Чумарна. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, [2021]. – 144 с. : іл.
Українська вишивка містить в собі закодовані символи людської любові, сподівань на щасливу долю. Кожна людська доля – це частинка програми Бога наділяти душу часточкою вселенського Поля енергій, “поле тнути” (створювати полотно). В науковій думці існує об’єднана теорія поля, яка стверджує, що всесвіт наповнений безмежною кількістю променистих часток, які переплітаються і творять барвисте поліфонічне “полотно” тонкої матерії. Так прадавні вірування предків перегукуються із сучасною наукою. Українські колядки розповідають про триєдиного творця, що “снував” пряжу. “А по Праві, як пряжа, тече Ява, – і та створила життя наше”(“Велесова книга”).
Права – закони, за якими твориться всесвіт, а Ява – наш матеріальний світ. Рушник – символ Полотна Долі, Рушій сили, він впливає на Долю й від першого до останнього подиху присутній в житті українця.
Це лише невеличка частка надзвичайно цікавої інформації зі сторінок книги про таємниці української вишивки, які співмірні з таємницями всесвіту.
Магдиш І. Ар-нуво. Стилі українського мистецтва XX-го століття / Ірина Магдиш ; дизайн Олени Старанчук, Олега Грищенка. – Київ : Портал, 2021. – 120 с. : іл., портр.
Період ХХ століття приніс Європі багато нових мистецьких стилів. З величезною швидкістю рухалася цивілізація – то була епоха наукових винаходів, нових технологій( скловиробництва, бетону, ливарства і штамповки металу, електроосвітлення), автомобільного та залізничного руху й подорожей, активного книгодрукування, розквіту психоаналізу і заглиблення в підсвідомість, пошуку нових ідеальних поєднань форми та суті (пошуку нових стилів, які згодом стануть належністю століття й тисячоліття).
Суперечки про творення сучасного стилю без імітації стилів минулого почалися у 90-х роках ХІХ століття в Парижі, Мюнхені, Лондоні, Відні, Брюсселі. Архітектори й графіки, живописці й декоратори вводили у свої твори зображення природних елементів із пливкими, гнучкими лініями, використовували флористичні й жіночні образи для декорації предметів. Новий стиль у різних країнах називався по-різному: «ар-нуво» (нове мистецтво) у Франції; «стиль ліберті» (стиль свободи) в Італії; «модернізмо» в Іспанії; «стиль сапен» (ялинковий стиль) у Швейцарії; «стиль Тіффані» (за іменем американського художника Люїса Тіффані) в Північній Америці; «стиль Ґлазґо» в Шотландії; «нойє кунст» в Нідерландах; «стиль двадцяти» в Бельгії; «югендштіль» в Німеччині; «національний романтизм» або «північний модерн» в Скандинавії; «модерн» (сучасний стиль) в Британії, Східній, Правобережній та Південній Україні; «сецесія»(окремішність, відокремлення) в Австрії, Чехії, Польщі, Західній Україні.
Книга Ірини Магдиш розповідає про творців українського ар-нуво, показує рідкісні твори з обласних музеїв, простежує зв’язки національних і світових тенденцій у мистецтві ХХ століття.