До річниці Дня іменин Лесі Українки

До річниці Дня іменин Лесі Українки
Алла Диба.
Волинь, квітень, 2022 року

Рік тому, 8 квітня 2021 р., у рамках святкування 150-річного ювілею Лесі Українки ми з колегами провели онлайн-перегук  “І пташка, й квітка, і символ України…” ( до Дня іменин Лесі Українки – День Анни, Лариси, Алли). Колеги розповідали про те, що саме вони підготували та зробили або планують здійснити у вінок пам’яті Лесі Українки.

Пригадую, що у той день діяв жорсткий локдаун, і виїхати з дому було майже неможлико: кілька годин я намагалась викликати таксі, що вдалося, як кажуть, у останню хвилину і за “скажені гроші”. Мала їхати з Позняків на Тургенівську, в Бібліотеку Лесі Українки. Але мені, як ведучій, таки вдалося забігти до залу, сісти за комп’ютер і приступити до роботи. Вдячна директорці бібліотеки п. Ользі Романюк (яка підключалась до ефіру зі свого кабінету) та її колективу. Вдячна всім, а особливо Олені Осьмачкіній, фахівцю відділу нових технологій бібліотеки, яка час від часу прибігала і поправляла щось у комп’ютері, допомагаючи мені, бо той ефір дався мені дуже непросто – я технічно не дуже грамотна, а психологічно не була готова до такої праці. Тому той ефір став для мене своєрідним бойовим хрещенням.

Організатори ефіру: Київська міська організація НСПУ та Публічна бібліотека ім. Лесі Українки для дорослих (м. Київ). Відповідальні за підготовку й проведення заходу: Марія Мороз (Морозенко), голова КО НСПУ; Ольга Романюк  (директор бібліотеки); письменниці Алла Диба та Лілія Максименко (п. Ліля, на жаль, захворіла і не могла підключитися до ефіру, так само, як і Марія Морозенко).

Ми так раділи тоді можливості побачитися одне з одним хоча б на екранах, бо ковід поміняв усі можливі плани й не давав нам їздити у відрядження, на наукові конференції, на літературно-музичні фестивалі, просто зустрічатися з друзями за чаєм та кавою. 

Завершили ми тоді своє спілкування домовленістю (якщо не буде чергового ковідного карантину) у кінці року або у 2022-му, в День народження Лесі Українки чи 8 квітня 2022 року, повторити такий онлайн-ефір, де підсумувати зроблене в ювілейний рік. Ми говорили про це з легким сумом, бо боялися нових тисяч хворих на коронавірус. Проте ніхто навіть не міг би й передбачити те, яка біда випаде на наші бідні голови 24 лютого 2022 року. Сьогодні, коли вже півтора місяці йде повномасштабне вторгнення в Україну, вибухать бомби, летять ворожі ракети та літаки. коли в багатьох містах та селах України немає газу, електрики, не працює інтернет, люди ховаються в метро, в бомбосховищах, у якихось непрстосованих підвалах, часом без води і їжі, годі навіть думати про черговий онлайн-ефір, мріємо тільки дожити до можливості побачити живими рідних, друзів, побратимів і посестер, за щастя маємо, коли не згорів твій рідний дім з безліччю унікальних книг, документів, нових наукових розвідок, безцінними родинними альбомами, дорогим серцю листуванням, вишитими сорочками, серветками і рушниками, які здебільшого вишивала твоя мама, з якимись дорогими дрібницями, які створювали твій світ. А ти мусив щось хутенько одягти на себе і вхопити наплічник, тікаючи від обстрілів і бомб. Тепер же з легким сумом можеш згадувати свої наукові відрядження, наші конференції, фестивалі, отой онлайн-перегук, можливість сходити до батьків на кладовище, зустрітися з родичами в свято.

Про що думаю зараз постійно?

Про те, що переживала сестра Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк, ховаючись з сином-підлітком від навали загарбників у дніпровських плавнях, а вони, тим часом, порпалися в її квартирі, шукаючи золота, грошей і жіночих кожушанок, яких у цій родині зроду не було… Що відчувала Олена Пчілка тоді, коли у неї більшовики конфіскували садибу в Гадячі, націоналізувавши її особисті речі та речі її дітей… Як і з чим їхав до Свердловська Михайло Кривинюк-молодший, намагаючись уникнути ув’язнення, коли йому валізу на залізничний вокзал принесла якась родичка навіть не з його дому, а з протилежного району Києва… Як розпорошилися між земляками з Колодяжного речі померлого 1937 року брата Лесі Українки Миколи Косача, і садиба, у якій завжди знаходилося місце і для своїх, і для чужих, якийсь час лякала пусткою… Що переживали сестри Лесі Українки Ольга та Ізидора, виїжджаючи з Києва 1943 року, назавжди залишаючи Батьківщину й не маючи змоги забрати з собою найнеобхідніше, але прихопивши важливі матеріали родинного архіву… Що відчували мої дідусь і бабуся, коли в час Другої світової війни у великій кімнаті нашого бучанського дому гелготіли німецькі офіцери, а у щілині під підлогою переховувався їхній старший син після втечі з німецького полону… І що сталося тоді, коли німці перед своїм виступом вигнали з дому начебто десь під Коростень, а потім, коли мої рідні зрештою повернулися, то дідусь не витримав – відмовило серце від цих переживань…

У березні 2022 року, покидаючи Київ з одним наплічником, де був ноутбук, якась змінна білизна і 2 книги, дотичні до Лесі Українки, прабабусине коралове намисто і декілька фотографій батьків, коли усі мої скарби – книги по Лесі Українці, родинні альбоми, картини, даровані друзями, і все те, що зветься ТЕПЛОМ РІДНОГО ДОМУ залишено у зачиненій квартирі, до якої ми (як і мільйони інших українців) тепер не знаємо, чи повернемося… Тепер я раптом по-справжньому зрозуміла усіх тих людей, які в одну хвилину мусили встати, взяти наплічник чи якусь торбину, валізу, сумку – й піти зі свого дому… можливо назавжди… Але я все-одно вірю, що прийде день повернення. Я відчиню своїми ключами свої двері, зайду в квартиру і зможу заснути у власному ліжку, зварити на своїй електроплиті якийсь суп, сісти за столом, подивитись на картину з морським пейзажем, створену другом Іваном Доничем, чи той пейзаж з церквою, який подарував мені коханий… коханий, який помер напередодні повномасштабного вторгнення… І знову зможу поїхати на Грушевського, 4, у рідний відділ. Я знову зможу, як і раніше, опрацьовувати й розшифровувати документи. Бачитися з колегами, друзями, рідними. І це буде щастя. Щастя моє і моєї України, яка переможе у цій страшній війні.

Але, попри все – вітаю з Днем Анни, Лариси і Алли! Хай бережуть вони нас у час цієї катастрофи!

Переглянути перегук у запису можна за покликанням на You Tube https://www.youtube.com/playlist?list=PLAoCLV2AFMCP0XG0q0tr8Jh3rKkxDoq9C