Усі знають слова Ліни Костенко: «Поезія – це завжди неповторність». Але як досягти цього унікального стану, якщо «всі слова були уже чиїмись»? Як оригінально, по-новому передати те, що безліч раз було описане і сказане багатьма поколіннями митців? У цьому сенсі поет – завжди першопроходець.
Вірші складаються зі слів. Людська уява працює асоціативно, витягаючи за кожним словом цілі ланцюжки образів, вражень і спогадів. Отже, поезія має в собі безліч контекстів, які неймовірно цікаво розглядати на конкретних прикладах. А ще цікавіше – спробувати зазирнути в той метафізичний світ творення, який важко осягнути навіть самому поетові. Запитайте у митця, про що його вірші – і він не скаже одразу.
Поезія – це, безперечно, наслідування і відображення дійсності. Але воно пропущене через індивідуальну духовну та інтелектуальну призму митця. Відтак справжній поет – той, чия творчість глибоко естетична й випробувана часом.
Не менш важливою є проблема міжкультурних контекстів у поетичних перекладах. Можна робити дослівні переклади, але справжня перекладацька майстерність полягає в тому, аби перенести зміст іншомовного твору на свій культурний і світоглядний контекст. Українська література має такий досвід – від Куліша і Боровиковського до перекладачів «Гаррі Поттера». Питання оригінальності, неповторності та самобутності також не зникає.
Про це, а також про синтез мистецтв, перспективи українського кіно, сучасне малярство та взаємодію держави з митцями поговорили у прямому етері 20 грудня мистецтвознавець, художник Анатолій Горовий і поет, перекладач Дмитро Луняка. Мистецька онлайн-лекція вийшла цікавою, інформативною та дискусійною. Лектори читали власну поезію та поетичні переклади.
Відеозапис онлайн-лекції доступний на фейсбук-сторінці бібліотеки.
Запрошуємо до перегляду!