Туристичні принади України

Людину роблять щасливим три речі: любов,
цікава робота і можливість подорожувати.
Бунін І.

Всесвітній день туризму – щорічне свято,  яке відзначається 27 вересня з метою пропаганди туризму, висвітлення його внеску в економіку світової спільноти, розвитку зв’язків між народами різних країн.

Дата цього Дня обрана не випадково: 27 вересня 1970 року набув чинності Статут Всесвітньої туристської організації (UNWTO).

Свято було встановлено Генеральною асамблеєю Всесвітньої туристичної організації в 1979 році. У незалежній Україні Всесвітній день туризму був додатково закріплений Указом Президента України від 21 вересня 1998 року № 1047/98 і має назву День туризму, який відзначається також 27 вересня.

Сучасний світовий туризм перетворюється на глобальний чинник розвитку цивілізації, всіх її складових – економіки, соціальної сфери, духовної культури. Своїми функціями – світоглядною, культурно-пізнавальною, соціальною, комунікативною, інтегративною, рекреаційною – він істотно впливає на людину, її ціннісні орієнтації, процеси самопізнання і самовдосконалення.

Згідно з інформацією ООН, щорічно понад мільярд людей здійснюють подорожі до інших країн. Завдяки цьому туризм став провідним сектором економіки, на частку якого припадає 10 відсотків глобального ВВП і 6 відсотків загального світового експорту. У резолюції ООН окремо зазначається, що індустрія туризму сприяє скороченню бідності та прискоренню всебічного розвитку.

Глобальні процеси, що відбулися у туристичній індустрії світу, позначились і на розвиткові туристичної галузі України. Завдяки розвитку туризму Україна стає все більш відомою у світі як держава з багатою історією, природною і культурною спадщиною.

Україна здавна славиться багатством лікувально-курортних ресурсів, включаючи можливості кліматолікування на морських (Алушта, Євпаторія, Феодосія, Ялта та ін.) і гірських (Ворохта, Яремча та ін.) курортах, а також численні родовища мінеральних вод (понад 500) і лікувальних грязей. Родовища мінеральних вод представлені в багатьох регіонах України, однак найбільш багатий цілющими джерелами захід країни: бальнеологічні курорти Трускавець, Моршин, Верховина, Немирів та ін. Родовища лікувальних грязей сконцентровані на морських узбережжях (мулові) і північному заході (торф’яні): грязьові курорти Бердянськ, Євпаторія, Саки, Куяльник, Хаджибейський лиман, Керч та ін. Слід особливо відзначити великі бальнеогрязьові ресурси затоки Сиваш (ропа, бруду).

Країна володіє величезним рекреаційним потенціалом розвитку оздоровчого відпочинку на узбережжях Чорного та Азовського морів, де тривалість купального сезону складає 120-140 днів. На території України понад 240 поселень мають встановлений у законодавчому порядку курортний статус, у тому числі 27 курортних міст (Ялта, Алушта, Євпаторія, Моршин, Трускавець, Хмільник) і 214 сіл, де розвиток рекреаційної діяльності носить цілеспрямований характер. Потенційні рекреаційні території, зарезервовані для туристського освоєння, займають 12,8 % площі країни.

Туризм чинить значний вплив на економіку України. Першочергово частково забезпечує зайнятість населення, підтримує платіжний баланс, стимулює зростання ВВП. За даними Всесвітньої ради з туризму та подорожей, індустрія туризму України в 2015 р. забезпечила робочими місцями більше 230 тис. людей і створила ВВП у розмірі більше 15,5 млрд. грн. Експерти на період 2014-2021 pp. прогнозують зростання частки ВВП, отриманого від розвитку туризму в Україні, на 6,9% і зростання зайнятості населення в цьому секторі не менше, ніж на 2,5%

На туристичній карті України виділяють сім регіонів, сприятливих для розвитку туризму:

1. Карпатський (західний): Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області;
2. Волинсько-Тернопільський (північно-західний або поліський): Волинська, Тернопільська, Хмельницька, Ровенська області;
3. Житомирсько-Вінницький (буферний): Житомирська, Вінницька області;
4. Київський (центральний): Чернігівська, Київська, Черкаська, Кіровоградська області;
5. Харківський (північно-східний): Сумська, Полтавська, Харківська, Луганська області;
6. Дніпровсько-Донецький (південно-східний): Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області;
7. Причорноморський (південний): Одеська, Миколаївська, Херсонська області й Автономна Республіка Крим.

Розвиток туристичної діяльності в цих регіонах визначається наявністю багатих туристичних ресурсів: природно-рекреаційних та історико-культурних укупі з відповідними соціально-економічними умовами.

Україна належить до країн з високою інтенсивністю використання природних ресурсів. Це обумовлено їхнім багатством і приступністю разом із постійно зростаючою потребою населення в рекреації. Важливу роль у розвитку туристичної й рекреаційної діяльності грають об’єкти природно-заповідного фонду – місця організації масового відпочинку й екскурсій. В Україні створено 11 національних природних парків, 4 біосферних заповідники, 16 природних заповідників, численні дендропарки, пам’ятники садово-паркового мистецтва. Найбільш відомими є Асканія-Нова (Херсонська область, кінець ХІХ ст.), Шацький національний природний парк (Волинська область), дендрологічні парки – «Софіївка» (Черкаська область), «Олександрія» (Київська область), Тростянецький дендропарк (Чернігівська область), а також пам’ятники природи – Скелі Довбуша на Івано-Франківщині та Львівщині, Кам’яні Могили в Донецькій і Запорізькій областях, Великий каньйон у Криму.

Більш ніж 500 населених пунктів мають 900-літню історію, 4500 селам України – понад 300 років. Історичні міста і села – наше національне багатство. В Україні 147 тисяч пам’ятників культури, історії, археології, містобудування й архітектури, палацово-паркового мистецтва, а також понад 300 музеїв. Створено 7 національних історико-культурних заповідників. Найціннішими є пам’ятки епохи держави «Київська Русь» (ІХ-ХІІ ст.) – 80% пам’яток цього періоду зосереджено саме на території України. Найвідоміші пам’ятки України – Києво-Печерська лавра, Софійський собор та історичний центр м. Львова – внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Багату історико-культурну спадщину являють собою Андріївська і Кирилівська церкви в Києві; пам’ятки історії, пов’язані з історико-культурною спадщиною запорізького козацтва, а також періодів національно-визвольної боротьби українського народу 1648–1654 рр. і Другої світової війни; музеї архітектури і побуту під відкритим небом у Києві, Переяславі-Хмельницькому, Львові, Ужгороді, Чернівцях, Галичі; картинні галереї в Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Харкові і т.п. Значний інтерес у багатьох туристів викликають пам’ятки архітектури різних епох і стилів: пам’ятки оборонної архітектури (фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгород-Дністровському, Ужгороді, Мукачевому); палацові комплекси в Криму, на Львівщині й Чернігівщині; пам’ятки дерев’яної культової і цивільної архітектури в Карпатах.

Вітчизняна туристична галузь має всі передумови для інтенсивного розвитку: особливості географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного й туристично-рекреаційного потенціалів.

Одним із найважливіших напрямів державної політики в туристичній галузі є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави й активізація просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг.

1. Про туризм: Закон України № 324/95-ВР; редакція від 11 лютого 2015 р. URL: http://tourlib.net/ zakon/pro_turyzm.htm.
2. Статистична інформація / Державний комітет статистики України. URL: http//www.ukrstat.gov.ua.
3. Басюк Д. І.   Трансформація туризму в Україні на принципах сталого розвитку : досвід європейських країн / Д. І. Басюк, Т. Ю. Примак, Н. В. Погуда //  Економіка та держава : міжнародний науково-практичний журнал. – 2019. – № 2. – С. 17-21.
4. Голованова Г. Я.Зелений туризм на Мелітопольщині // Мелітопольський краєзнавчий журнал. — —№ 15. — С. 49-53.
5. Чобаль Л. Ю. Особливості розвитку сільського зеленого туризму в Україні / Л. Ю. Чобаль //  Формування ринкових відносин в Україні : збірник наукових праць. № 2. – Київ, 2019. – С. 95-99.
6. Збарський В. К. Сучасні напрями розвитку індустрії туризму в Україні / В. К. Збарський, Д. В. Грибова //  Економіка та держава : міжнародний науково-практичний журнал. – 2020. – № 5. – С. 28-31.
7. Мальська М. П.  Медичний туризм : теорія та практика : навчальний посібник / М.П. Мальська, О.Ю. Бордун ; Міністерство освіти і науки України ; Львівський національний університет імені Івана Франка. – Київ : Центр учбової літератури, 2018. – 128 с.
8. Мельнійчук М.М. Молодіжний та дитячий туризм: сутність та класифікація за віком [Електронний ресурс] / М.М. Мельнійчук, В.О. Зейко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Геологія. Географія. Екологія. — 2016. — Вип. 44. — С. 118—122.
9. Прокопенко Л. Бібліотечний інсентив-туризм для бібліотекарів / Л. Прокопенко //  Бібліотечний форум: історія, теорія і практика. – 2020. –
   № 4. – С. 35-39.

Пропонуємо добірку літератури. Більше у електронному каталозі за посиланням