”Коли втомлюся я життям щоденним…” Леся Українка

Лесин монолог у столичній бібліотеці її імені
“Коли втомлюся я життям щоденним…”
Леся Українка

Утомилась… Оця книгозбірня
прихистила мене у фойє,
це столична читацька кумирня,
в ній нове пробування моє.
Вже зима. Сніг журботою стеле,
в небі місяць, як мерзлий вогонь,
маю книжну, обжиту оселю,
де виталище духу мого.
Та хотіла б зійти із картини,
полишивши нудний привілей,
потойбіччя легку павутину
обтрусити з бентежних грудей.
Десь тут Мавки живі оченята,
Лукаша заворожений спів,
всепролазні оті потерчата
завелись між старих стелажів.
я ходитиму тихо – допоки
не засяють досвітні вогні,
знов тоді знерухомію в спокій
на оцій превелебній стіні.
Ольга Страшенко. Бібліотекар і письменниця. 1994 рік.

Запрошуємо на вечір-зустріч в колі друзів.