Тато Хем. У пошуках стрижня справжнього чоловіка.

Не так багато знайдеться сучасних митців, котрі могли б увійти «в кожен дім», і повага до яких була б непідробно-приятельською, як поплескування по плечу.

Із фотопортретів — переважно повоєнної доби, з бородою та в светрі грубої в’язки — у мільйонах інтелігентських помешкань підбадьорливо зиркав суворий, але такий рідний чолов’яга — Тато Хем. Саме так називали славетного американського письменника Ернеста Гемінґвея.

В літературі ХХ століття Ернест Гемінґвей є безумовним втіленням «людини дії» — особою, яка звела до мінімуму розрив між життям і творчістю, і життя возвела у «перл творіння». Усе, про що він писав, було бажаним і водночас оманливо досяжним.
Справжній успіх прийшов до письменника після виходу 1926 року роману «Фієста. І сонце сходить» — одного з найвизначніших творів літератури «втраченого покоління».
Лауреат Пулітцерівської премії (1953) за повість «Старий і море», а також Нобелівської премії з літератури (1954).

Що сформувало стрижень тата Хема як справжнього чоловіка? Розповість у прямому етері Анатолій Горовий.