29-12-2019 Востаннє у 2019 році столична бібліотека імені Лесі Українки гостинно відчинила двері для членів ВТС “Літературний форум” та гостей, котрі прийшли прослухати 10-ту лекцію Романа Кухарука – “Українська література доби московської окупації”. Згадуємо недооцінених, але вартих уваги прозаїків та поетів, доробки котрих залишили слід в українській літературі.
Микола Данилович Рудь (1912 – 1989), поет, прозаїк. Народився і виріс у хліборобській родині села Олександрівка Харківської області. Працював у селі, а потім на Донбасі.
Перші вірші про Дніпрогес були надруковані в 1928 році в додатку «Красноцвет» до журналу «Червоні квіти». У 1936 році вийшла перша збірка поезій «Найближче». У післявоєнні роки вийшли відомі книги «На Поділлі», «Час клопоту і сподівань», «Гомін на схід сонця», «Синій птах», «Дивень». Як самобутній письменник та майстер художньої прози заявив про себе і утвердився циклом романів «Боривітер» – «І не сказала люблю», «З матір’ю на самоті», «Не жди, не клич». Два уривки з яких зачитав на зібранні відомий прозаїк сьогодення, член ВТС “Літературний форум”, автор історичного роману «Шлях вітру» – Олександр Курись. І, як зазначив Роман Кухарук, навіть назви романів Миколи Рудя звучать поетично. Писав Микола Рудь про життя колгоспників та металургів, про життя яке прожив сам і про людей, з котрими йшов поруч. У прозі і поезіях письменника звучать: заклики до самовідданої праці, прославлення радянського воїна, любов до Батьківщини і необхідність нести людям добро. Нагороджений орденом Дружби народів.
Іван Іванович Козаченко (1961 – 1999), народився у місті Калуш Івано-Франківської області. Український поет-лірик із покоління «дев’яностників», письменник, журналіст, бард, член НСПУ. Закінчив Київський університет. Працював у Музеї книги, товаристві книголюбів, літературним редактором підліткового журналу «Однокласник», у журналі «СіЧ», редактором відділу поезії часопису «Столиця», в газеті говорить і показує Україна». Іван Козаченко автор кількох музичних альбомів, неодноразовий дипломант фестивалів: «Червона Рута», «Дзвін», «Оберіг». За його творами у театрі «Сузір’я» поставлено виставу «Ліфти для повертання». Через передчасну смерть, залишився майже не поміченим літературним бомондом. Його вірші, на відміну від пісень, так і не були відзначені як того заслуговує його невеличкий творчий доробок. Між тим Віталій Квітка та Роман Кухарук вважають Івана Козаченка найкращим українським поетом 1970 -1990 років. У його поезіях абсолютна єдність і нероздільність її форми і змісту. Як зазначено у Вікіпедії, «безумовно одне: це був один із найвитонченіших та найаристократичніших – і в побуті, і в мистецтві – поетів України». За своє коротке життя Іван Козаченко видав збірки поезій: «Аркан срібний», «Відеохронопис», «Лови», «Обітована». Збірка «Зимовий птах» вийшла у 2013 році. Вірші із цієї збірки зачитали Віра Свистун та Тетяна Шпичук.
На закінчення за круглим столом звучали новорічні вітання один одному, слова подяки працівникам бібліотеки та, зокрема, присутній на лекції директорці бібліотеки Ользі Іванівні Романюк.