ТЕТЯНА АСАДЧЕВА
Київ — це унікальне місто з тисячолітньою історією, де гармонійно співіснують золоті куполи православних святинь та храмів з місцями, далекими від релігії, які оповиті містичними історіями, знаками та легендами.
Віднайти такі містичні місця дуже легко, причому зовсім не обов’язково наражати себе на небезпеку, підкорюючи у темну пору доби знамениту Лису гору або ж блукаючи різноманітними закинутими заводами, лабораторіями та недобудовами радянських часів.
Достатньо лишень прогулятися центральною частиною нашого міста, зокрема, в районі Софіївської площі або ж Золотих воріт, та придивитися уважно на фасади старовинних будинків кінця ХІХ-початку ХХ століть, які приготували нам чимало таємничих та загадкових символів, історій та легенд.
Тут зібрано 6 найцікавіших та наймістичніших легенд, пов’язаних з будинками та пам’ятниками Старого Києва, та їхні таємничі символи, що скриті за красою цих шедеврів.
Легенда 1 Містичний трикутник у центрі столиці.
Ця легенда з’явилася у Києві після виходу у світ книги Олеся Ільченка «Місто з химерами», присвяченої творчості видатного київського зодчого Владислава Городецького.
У своїй книзі автор зазначав: «Київ, вся наша земля, як на мене, має два обличчя. Як і в українських жінок — щось привабливе і щось відьомське водночас. Клубок потроху почав розплутуватися, коли я побачив містичний трикутник просто на карті Києва, хто вірить у це, а хто ні, але такий трикутник є, і в центрі нього Софія стоїть — ось такий от «Код да Вінчі» по-київськи…»
В основі цієї версії лежить думка, що магічний трикутник утворюють три відомих шедеври київської архітектури, фасади яких прикрашають химерні та демонічні створіння: «Будинок з котами» (Прибутковий будинок Ягимовського або «Замок Кощія») на Гоголівській, 22, «Будинок з горгулею», де, за легендами, проводили спіритичні сеанси (Велика Житомирська, 8-а), та легендарний «Будинок з химерами» В. Городецького (Банкова, 10), який є вершиною цього трикутника.
Саме ці демонічні істоти на фасадах містичних будинків, об’єднавшись на початку ХХ століття у магічну геометричну фігуру, значно послаблюють з того часу вплив Софії Київської як головної національної християнської святині, не дозволяючи їй функціонувати як діючому православному храму.
Правда це чи ні, однак, як ми бачимо з історії Софії Київської, храм невдовзі був зачинений, коли до влади прийшли безбожники-комуністи. На щастя, він дивом не постраждав ні в роки Другої світової війни, ні в роки радянської влади.
Однак вже пройшло майже 30 років від Дня Незалежності, але як повноцінний православний храм Софія Київська досі не відкрита. Святиня продовжує діяти як музей під патронатом ЮНЕСКО, час від часу там проводяться поодинокі служби на честь приїзду Вселенського Патріарха та інших великих державних подій. Здавалося б, усе мало змінитися після створення Помісної православної церкви України у 2018 році, однак ситуація навколо Софії з місця не зрушила, неначе підтверджуючи правдивість цієї легенди.
Легенда 2 Легенда про Архітектора, який продав душу дияволу…
Будинки, які складають магічний трикутник, є не єдиними спорудами у Києві, фасади яких прикрашають химерні, загадкові та демонічні істоти. Якщо добряче розгледіти, які саме вулиці знаходяться всередині цього уявного трикутника, то можна знайти ще мінімум п’ять таких загадкових будинків з символами. Наприклад, крилаті демони, які тримають еркер на фасаді не менш легендарного та містичного «Замку барона» (Ярославів Вал, 1), або ж «Будинок зі зміями» на Великій Житомирській, який, на жаль, зараз вже тривалий час знаходиться в аварійному стані.
Список продовжать і менш відомі архітектурні шедеври: наприклад, «Будинок з драконами» (Рейтарська, 31/16) чи «Будинок з медузою Горгоною» (Костьольна, 8) та інші споруди неначе підсилюють дію темної магії химер та горгулі…
Гуляючи вулицею Володимирською в районі Золотих воріт, неможливо оминути увагою легендарний прибутковий «Будинок Сироткіна» або ж «Лейпциг» — як він відомий у народі за радянських часів. Це одна із найкрасивіших споруд Києва, фото якої часто зображають на листівках, сувенірах, путівниках та книгах, пов’язаних з історією нашого міста. Але дуже мало хто звертає увагу на той факт, що третій поверх цього неповторного будинку прикрашений цілою армією маскаронів із диявольських створінь з рогами та крилами.
Відома письменниця Лада Лузіна в одній із своїх книг називає цей будинок «Чортовим домом» та розповідає захоплюючу легенду, пов’язану з ним. Перший власник будинку Петро Григорович-Барський тривалий час змагався з іншим відомим меценатом того часу Левом Гінзбургом і навіть уклав угоду з нечистою силою, щоб цей будинок залишався найвищою та найгарнішою спорудою Києва.
Його бажання здійснилося але ненадовго. У 1910-1912 роках у Києві будується «Хмарочос Гінзбурга», який офіційно був визнаний найвищою спорудою Києва до війни. Однак сам Григорович-Барський на той момент вже втратив увесь свій капітал на будівництві свого маєтку, і будівля перейшла у власність Олександра Сироткіна, з ім’ям якого пов’язується цей архітектурний шедевр.
За іншою версією, нещасливу долю будинку пов’язують із дивацтвами самого архітектора Карла Шимана, який проживав у Києві на Андріївському узвозі поруч із Лисою горою. Про складний характер архітектора та його дивну поведінку по місту ходили легенди, які навіть відобразилися у газетній публікації «Буйний архітектор», де відмова незнайомої дами від накинутої шинелі пана Шимана викликала в архітектора неконтрольований припадок гніву, через що його навіть довелося ув’язнити у поліцейському відділку, де він продовжив демонструвати свій норов у всій красі…
Загадки «Будинку на Володимирській» є до сих пір нерозгаданими, але він має нещасливу славу: тривалий час у будинку були різні кафе, готелі, але ніхто не залишався тут на тривалий час. У 1985 році були виселені останні мешканці будинку, він пережив пожежу та не одну реконструкцію, але будинок стоїть порожній. Декілька разів він перепродавався, власники хотіли відкрити в будинку готель класу-люкс, але планам так і не вдалося здійснитися.
Легенда 3 Таємнича руїна з головою демона
Ця загадкова історія пов’язана не лише з містикою, але і, перш за все, з байдужістю людей до своєї культурної спадщини. У Бехтеревському провулку, 8-г, що неподалік від Покровського монастиря, у дворах будинків можна побачити мальовничі руїни старовинного маєтку, від якого лишився лише один портик. Про саму історичну будівлю відомо, що її побудовано наприкінці ХІХ століття за проєктом відомого київського зодчого Володимира Ніколаєва. У дореволюційні часи тут жили генерал-губернатори. Згодом там деякий час знімав кімнату сам Іван Нечуй-Левицький. На початку 80-х років ХХ століття там знімали радянський фільм «Гонки по вертикали», а у січні 1986 року вийшов наказ про визнання руїн будинку об’єктом культурної спадщини.
Коли та чому будинок впав, залишається загадкою не лише для киян, але і для жителів сусідніх будинків!
Відновити у повній мірі будинок навряд чи вдасться. Один час ходили чутки, що залишок будинку укріплять та перебудують під літературну кав’ярню, але час йде, і ніяких конкретних планів щодо історичних руїн немає…
І лише демонічна усміхнена істота, зображена як маскарон на стіні колишнього архітектурного шедевру, нагадує нам про своє минуле життя.
Легенда 4 Левеня, що відганяє смерть
Однією із найбільш знакових споруд старого Києва в стилі австрійського модерну є будинок на вулиці Олеся Гончара, 33-б, відомий також як «Клініка Маковського».
Невеликий за розмірам, але надзвичайно оригінальний, будинок був побудований архітектором І. Ледоховським на замовлення доктора медичних наук П. Качковського, який після його смерті перейшов до його колеги — лікаря Ігнатія Маковського. Він переобладнав клініку під найсучасніший на той час шпиталь, що мав назву «Хірургічна лікарня лікаря медицини Ігнатія Маковського».
Біля фасаду будинку можна побачити цікаву скульптуру левеняти, який охороняє будинок, відганяючи сили зла. На жаль, враховуючи сумну історію будинку, маленькому охоронцю боротися із силами зла не завжди вдавалося.
«Клініка Маковського» теж має свої сумні сторінки історії: в її стінах помер після тяжкого вогнепального поранення в Оперному театрі прем’єр-міністр Російської імперії Петро Столипін.
А в наші часи тут знаходиться головний офіс партії Народний рух України, який переїхав у цю будівлю незадовго до трагічної загибелі у 1999 році свого лідера В’ячеслава Чорновола.
Легенда 5 Пророцтво «Безутішної удови»
«Маєток Безутішної удови» — таку назву отримав у народі прибутковий будинок С. Аршавського, який знаходиться на вулиці Лютеранській, 23. Понура та сіра будівля різко контрастує із яскравою забудовою старовинних будинків вулиць Лютеранської та Банкової, а маскарон на фасаді у вигляді жіночого обличчя, по якому у дощову погоду течуть сльози, має чимало власних таємниць та легенд.
Деякі кияни навіть вважають, що саме обличчя жінки було створене відомим містичним художником Михайлом Врубелем, бо риси є схожими на жіночі портрети з його картин. Але цей факт не відповідає дійсності.
Спочатку у будинку не було нікого, схожого на скорботну удову: родина Аршавських жила довго та щасливо. Але у 1913 році власник вирішує продати свій будинок, який купує родина єврейського купця Тев’є Апштейна. Через деякий час він помер. У будинку жила його дружина Груня з синами. Кажуть, що після смерті чоловіка у її поведінці помічали багато дивних речей, а вечори вона проводила, спілкуючись з померлим чоловіком…
Тому можна сказати, що «пророцтво про Безутішну удову» таки справдилося.
Легенда 6 Пам’ятники, які переміщаються або зникають…
Андріївський узвіз — це одна із наймістичніших вулиць Києва, яка має надзвичайну історію. Тут майже кожна споруда, кожне дерево оповиті містикою та легендами. Саме тут можна піднятися на Замкову Лису гору, де у старовину збирали свої чудодійні трави знамениті київські відьми, побачити будинок наймістичнішого та найзагадковішого письменника Михайла Булгакова, елітний район-привид Воздвиженку, а також помилуватися красою легендарного «Замку Річарда».
В новітній історії цієї неповторної київської вулиці, з якою пов’язано чимало міфів та легенд, відбулися теж деякі містичні події, пов’язані із пам’ятниками, які були встановлені вже в наші часи.
Перший з них — це «Ніс Гоголя». За легендою, Микола Гоголь, перебуваючи у Києві, попав під сильний дощ, через що мучився від нежиттю, про що написав навіть іронічне оповідання «Ніс». Київський скульптор Олег Дергачов у 2006 році зробив бронзовий пам’ятник «Носу Гоголя», розмістивши його на фасаді одного з будинків на Андріївському узвозі.
Кияни дуже полюбили цей пам’ятник і навіть започаткували традицію: якщо потертися носом об «Ніс Гоголя», то можна повністю вилікувати нежить.
Радість була недовгою, бо через п’ять років «Ніс» зник. Але через деякий час з’ясувалося, що він просто змінив адресу, переїхавши на вулицю Десятинну.
Якщо ви ще досі не бачили цей чудовий монумент, то треба поспішати, бо раптом він знову кудись переїде…
Ще одна містична історія пов’язана з іншим пам’ятником, який дуже любили кияни та гості міста. Це «Пам’ятник коту Бегемоту» — легендарному персонажу Михайла Булгакова. Барельєф із фігурою чорного кота розташовувався поруч із музеєм письменника, що на Андріївському узвозі, 13. Кіт сидів на невеличкому виступі у стіні, закинувши ногу на ногу. В одній лапі він тримав склянку з горілкою, а у другій — вилку з маринованим грибом. Бегемот полюбився багатьом киянам, але у 2010 році він кудись зник і більше не з’являвся. Висувалися різні версії щодо зникнення скульптури, але її доля до сих пір невідома. Епілогом усієї цієї історії стала загадкова подія: чорна кішка Маргарита пропала з музею Булгакова. На жаль, улюбленицю гостей будинку №13 знайшли мертвою біля пам’ятника Майстра.
Тому, містичні історії Андріївського узвозу продовжуються…
Детальніше за посиланням: https://vechirniy.kyiv.ua/news/47876/
Шановні користувачі!
Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:
Статті
Інтернет-видання
https://guide.kyivcity.gov.ua/places/osobnak-arsavskogo-budinok-nevtisnoi-vdovi
https://tykyiv.com/city/shcho-treba-znati-pro-budinok-sirotkina/