Без його імені не можна уявити нашої літератури, нашої культури, нашої країни. Його творчість невмируща. Життя Кобзаря можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо він віддав усі свої сили, щоб врятувати український народ, українську культуру та відкрив перед ними шлях у майбутнє.
Народився майбутній поет 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко. Що важливо, батько Тараса був грамотною людиною – умів читати і писати. У восьмирічному віці Григорій Іванович віддає хлопчину «в науку» до школи кирилівського дячка-вчителя. Малому навчання в школі було нудним і нецікавим, бо доводилося вчити тільки склади та церковну грамоту. У 1823 році, коли Тарасу було дев’ять років, померла його мати. Двома роками пізніше, у 1825 році помер і батько. Мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у кирилівського дяка-п’яниці Петра Богорського.
Коли хлопцеві виповнилось 14 років, він потрапив до панського двору – спочатку на кухню, а потім у «козачки» до самого пана. Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до Вільно (нині Вільнюс – столиця Литви). Помітивши нахил козачка до малювання Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра Яна Рустемаса. За два роки сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта. І, згодом, у 1832 році той укладає угоду на чотири роки з
В. Ширяєвим – різних живописних справ майстром – щодо навчання Шевченка.
У вільний час, замальовуючи скульптури в петербурзьких імператорських парках, Шевченко випадково зустрічає Івана Сошенка (учня Петербурзької академії мистецтв), якого зацікавив обдарований юнак. Він вирішив допомогти художникові-початківцю. Постійно давав йому поради і консультації, знайомив з відомими членами української громади в Петербурзі –
Є. Гребінкою, В. Григоровичем, російськими художниками К. Брюлловим, О. Венеціановим, поетом В. Жуковським. Художній талант юнака привернув їхню увагу, і вони вирішили викупити його з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена
В. Жуковським відпускна.
Шевченка зараховано до Академії мистецтв (до К. Брюллова), де він вчився впродовж 1838-1845 рр. і закінчив її зі званням «некласного вільного художника». Юнак з великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї – швидко здобуває знання. Повноцінної шкільної освіти у Шевченка не було. Та все життя він активно займався самоосвітою.
В травні 1843 р. разом з Є. Гребінкою Тарас приїздить в Україну. Перебуваючи у Києві, Шевченко познайомився з багатьма провідними українськими інтелектуалами:
М. Максимовичем, П. Кулішем, М. Костомаровим та ін. П. Куліш допомагає йому отримати тимчасову посаду члена Київської археографічної комісії. Виконуючи завдання комісії, Шевченко багато їздить Україною, збирає етнографічні матеріали, історичні документи, замальовує архітектурні та археологічні пам’ятки.
В цей період формуються його політичні погляди. Він вступає в «Кирило-Мефодіївське товариство». За епіграму на імператрицю і революційний настрій віршів збірки «Три літа» в березні 1847 року поета заарештовують і відправляють на заслання до Орської фортеці, де він повинен служити солдатом. Крім того, Микола І своїм указом заборонив Тарасу Шевченку писати і малювати, що для нього було досить гнітюче. Для Шевченка почалося важке, безрадісне і безправне життя солдата. Довелося пройти через всі знущання. А особливо важко було терпіти заборону писати й малювати.
Завдяки підтримці окремих місцевих офіцерів періоди жорстокого режиму заслання чергувалися з певними послабленнями. Вражені інтелектом і художнім талантом Шевченка, вони дозволяли йому покидати казарму, а за це він навчав їхніх дітей і писав портрети членів сімей.
Нарешті клопотання друзів принесло свій результат – 21 липня 1857 року надійшов наказ про звільнення зі служби Шевченка. Скінчилося дуже тяжке для поета й художника десятиліття, сповнене образ, принижень, муштри, дальніх походів з небезпечними ситуаціями. Він постарів, посивів, втратив здоров’я.
Прибувши до Петербурга Шевченко відразу поринув у місцеве суспільне та культурне життя. Поет знову побачив себе у колі людей освічених, близьких і співчуваючих йому, знову милувався великими творами мистецтва, відчував свою свободу і незалежність діяльності, почав воскресати силами і оживати духом. Але він лишався особою «піднаглядовою», у ряді документів підкреслювалося, що імператор дозволив проживання у столиці і відвідування Академії мистецтв з умовою, щоб за ним вівся належний нагляд. Шевченко оселився в Академії мистецтв і жив там до самої смерті.
Небайдуже ставився поет до поширення освіти серед народу. В 1861 році Шевченко власним коштом видав підручник, назвавши його «Букварь южнорусский». 10 тисяч примірників поет роздав для початкового навчання грамоти дорослих українців рідною мовою в безплатних недільних школах.
Заслання підірвало здоров’я Шевченка. Смерть невблаганно підступала до поета… Він усе частіше скаржиться на недугу; відчуває, що наближається катастрофа. «От якби до весни дотягти», – говорив Тарас Григорович, – та на Україну . Там, може, і стало б легше, там, може, ще хоч трошки подихав би … А їхати треба: помру я тут неодмінно, якщо залишусь». В неділю, 26 лютого (10 березня за н. ст.) 1861 р. поет помер від наростаючої водянки.
Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Та друзі Шевченка зробили все для того, щоб виконати поетів заповіт і поховати його на Україні.
26 квітня 1861 року домовину з тілом поета потягом перевезли до Москви, потім до Києва, а далі на пароплаві «Кременчуг» до Канева. Тут на Чернечій (тепер Тарасова) горі поета поховали. Над ним насипали високу могилу, що стала священним місцем не тільки для українського, а й інших народів світу.
Із 47 років життя 24 роки Тарас був кріпаком, 11 років перебував під слідством, на військовій службі, у засланні, і лише 12 років життя був відносно вільною людиною!
Шевченкове життя – символ тернистого шляху боротьби за свободу. Воно постало перед українцями живим прикладом того, як можна крок за кроком звільнятися з полону пригніченості, зневіри, комплексу меншовартості і національної депресії. Минають роки, століття, а гострота і сила Шевченкового слова живе. Дух свободи, людської гідності – найвеличніших вселюдських понять – через віки випробувань, пережитих Кобзарем, приходять до українців і додають їм упевненості у власному самоствердженні.
Шукайте літературу про Т. Г. Шевченка на полицях за допомогою електронного каталога.
Кониський, О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський : хроніка його життя / Олександр Кониський. – Київ : Кондор, 2020. – 618 с.
Кониський Олександр Якович (1836 — 1900) залишив свій слід в українській культурі як письменник, історик, публіцист, критик. Десять років свого життя він присвятив створенню книжки про Тараса Шевченка. Критичне осмислення витоків біографії Кобзаря, популярна, белетризована форма викладу привернули увагу сучасників Кониського і, безперечно, зацікавлять читачів сьогодні. Книга є першою ґрунтовною біографією Тараса Григоровича Шевченка та розрахована на широке коло читачів.
Ушкалов, Л. В. Тарас Шевченко / Л. Ушкалов. – Харків : Фоліо, 2014. – 122 с.
Коли ми говоримо: «Тарас Шевченко», то передусім уявляємо собі сивоусу людину з сумним, важким поглядом. Так, це знайомий нам з дитинства Великий Кобзар. Він народився кріпаком, був круглим сиротою і тільки у 24 роки став вільною людиною. Ці факти відомі всім. Але не всі знають, що молодий Шевченко входив до санкт-петербурзького мистецького бомонду, відвідував оперу, був бажаним гостем у багатьох кращих домах, любив жінок, навіть думав оженитися. Саме такий – маловідомий – Тарас постає зі сторінок цієї книжки. Автор показує не просто геніального поета, а передусім людину – людину, яка любила життя у всіх його проявах, яка страждала від несправедливості, яка так хотіла щастя і яка, зрештою, була такою нещасливою…
Цвід, А. [Кохані жінки Тараса Шевченка] : трилогія. Кн. 1. Возлюбленик муз і грацій / Антонія Цвід. – Київ : Прометей, 2017. – 367 с. : іл., портр.
Цвід, А. [Кохані жінки Тараса Шевченка] : трилогія. Кн. 2. І темнії ночі… і ласки дівочі / Антонія Цвід. – Київ : Прометей, 2017. – 367 с. : іл., портр.
Цвід, А. [Кохані жінки Тараса Шевченка] : трилогія. Кн. 3. Як русалки місяць ловлять / Антонія Цвід. – Київ : Прометей, 2017. – 367 с. : іл., портр.
Трилогія відомої української письменниці Антонії Цвід про життя й кохання Тараса Шевченка об’єднує романи: «Возлюбленик муз і грацій», «І темнії ночі… і ласки дівочі» та «Як русалки місяць ловлять…». У першому йдеться про становлення його як художника й поета, а також про кохання з Амалією Європеус, Надією Тарновською, Ганною Закревською і Варварою Рєпніною.
Другий роман – про життя поета в Україні, сватання до Федосії Кошиць, арешт, заслання, пристрасне кохання з кримчанкою Забаржадою, захоплення Агатою Усковою і казашкою Катею, повернення із заслання та залицяння до Катерини Піунової в Нижньому Новгороді.
Третій роман охоплює період життя Тараса Шевченка в Санкт-Петербурзі, його останню поїздку в Україну, стосунки з Марко Вовчок, Марією Максимович, заручини з Ликерою Полусмак та неочікувану зустріч і творчу співпрацю з Музою юності поета, його коханою – Амалією Європеус.