27.04.2022
«Микола Трублаїні належав
до отої казкової породи невмирайлів,
що над ними, либонь, не владна і
сама вельможна пані смерть…»
Олександр Ільченко.
Микола Петрович Трублаїні – людина славної долі і непересічного таланту, журналіст, письменник, педагог, невтомний мандрівник та романтик. З ранньої юності і до останніх днів свого насиченого пригодами життя письменник перебував у постійному творчому горінні, у невпинному неспокої.
Народився Микола Петрович Трублаєвський (таке справжнє прізвище письменника) 25 квітня 1907 року в с. Вільшанці на Вінниччині. У 1915 р. Микола вступає до Немирівської гімназії, але довго в ній учитися не довелося: хлопчик тікає на фронт першої світової війни. Але втеча не вдалася: він зірвався з підніжки вагона, сильно пошкодив ногу, а тому й не дістався фронту. У сімнадцять років для юнака починаються нові, найвищі курси, суворі та безжальні – курси життя. А з ними – мандрівки, про які мріялося з дитинства. Багатющі враження від численних мандрівок Микола Трублаїні описав у оповіданнях, особливо вичерпно – у циклі оповідань 1934-1935 р.р., присвячених далекій півночі. Саме з них він і визначив остаточно головне покликання свого життя – писати для дітей. У 1934 р. письменник завершує роботу над пригодницькою повістю «Лахтак», де підбиває підсумки теми підкорення Арктики. М.Трублаїні не полишає письменницької праці – основного сенсу власного буття. Вже у 1938 р. в дитячих часописах починають друкуватися перші сторінки його нової пригодницької повісті «Шхуна «Колумб». І в цьому ж році письменник починає працювати над романом «Глибинний шлях», який побачив світ уже після його трагічної загибелі…З 22 вересня 1941 р. Микола Трублаїні працює в одній з армійських газет. За завданням редакції 3 жовтня 1941 р. письменник їде на передову. 4 жовтня машина з журналістами потрапила під ворожий вогонь, та від вибуху бомби він був важко поранений і наступного дня, 5 жовтня, помер у санітарному поїзді…
Але й нині письменник Микола Петрович Трублаїні кличе юних читачів-романтиків у захоплюючі мандрівки. Щоб ознайомитися з творчим шляхом та творами видатного письменника, варто завітати до нашої бібліотеки. Чекаємо!
20.04.2022
«Суть не в словах. Суть – у ділах твоїх»
Ганна Світлична
Сьогодні, 20 квітня, день народження української поетки Ганни Світличної. Ця особистість в українській літературі феноменальна. Життя її гідне подиву і захоплення навіть без принадних лаврів поета. З п’ятдесяти шести прожитих років сорок дев’ять Світлична була прикута до ліжка тяжкою хворобою, та з її чистих, пронизаних сонцем, грозою, духом степу й солончаків, осипаних запахущим вишневим цвітом поезій, навряд чи хто з непосвячених у цю долю сказав би, що їхня авторка стільки років провела у «домовині із чотирьох стін». З семи років прикута до ліжка тяжкою недугою, освіту здобувала самотужки. Рано почала писати, поезія була єдиною її розрадою. У 1961 році вийшла перша її книжка поезій «Стежки неходжені весняні», численні рецензії і відгуки засвідчили: з’явився поет. Наступного року Ганну Світличну прийнято до Спілки письменників України. Український письменник Валентин Чемерис так згадував про Ганну Павлівну: «П’ятдесят років вона пролежала прикутою до ліжка – без надії і сподівань. Зовні завжди рівна, витримана, привітна, а що в неї було на душі – то вже її таємниця».
Поетка писала: «За медициною я не могла так довго жити – хіба що якийсь десяток років. А я жила, наперекір усьому… і десять, і двадцять, і тридцять, і сорок… А тримала й тримає мене в цьому світі лише поезія – подруга моя, сестра, мати, спасителька моя у царстві людей. Без неї зачахну, як рослина без води. Та ще тримає мене віра в людей, у добрий світ».
16 книжок віршів, численні публікації у збірниках, журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Прапор», республіканських і місцевих газетах – ось творча спадщина поетеси. У літературі Ганну Світличну завжди захоплювала ідея «вічного оновлення душі». Ця ідея «запевнила в тому, що як нескінченна матерія, так нескінченні воля людини, дух, органічна потреба у творчості». Її біографія – в її віршах. У них перелились думки, почуття, переживання, в них втілилась душа слабкої фізично, але сильної духом жінки. У Павлограді в будинку, де жила поетеса, відкрито музей.
Бібліотека має книги цієї авторки. Запрошуємо приєднатися до спільноти любителів поезії, адже поезія допомагає нам вижити в ці нелегкі для нас часи. Будемо мужніми!
19.04.2022
Сьогодні, 18 квітня, відзначається 125 років з дня народження одного з найблискучіших українських митців ХХ ст., актора, режисера, театрального педагога Мар’яна Михайловича Крушельницького.
Танюк, Л. С. Мар’ян Крушельницький. Школа образного перевтілення, заповідана Лесем Курбасом / Лесь Танюк. – Київ : Либідь, 2007. – 360 с. : іл., портр.
Народився в селі Пилява, нині Бучацького району Тернопільської області, в родині небагатих галицьких селян Михайла Антоновича та Марії Йосипівни Крушельницьких. Випускник філософського факультету Карлового університету, учень і соратник Леся Курбаса, Мар’ян Крушельницький володів широким творчим діапазоном від ролей класичного українського репертуару до світової класики, від комедії до трагедії. Працюючи в Києві, Крушельницький досяг розквіту акторської і режисерської майстерності в ролі Омелька і Борулі в п’єсі «Мартин Боруля» Карпенка-Карого, Падури «Маклена Граса» М. Куліша, Богдана Хмельницького у однойменній виставі О. Корнійчука, Ліра «Король Лір» В. Шекспіра; як режисер постановок «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького, «Ярослав Мудрий» І. Кочерги. Знімався в кінофільмах «Ягідка кохання», «Кривавий світанок», «Мартин Боруля», «Суєта» та інших. З 1952 року і майже до останніх днів працював у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, вів курс режисури та майстерності актора.
Дорогі користувачі, пропонуємо ознайомитися у нашій бібліотеці з творчістю славетного митця України. Допоки буде жити українська культура – буде жити і Україна, і її народ. Разом ми непереможні!
14.04.2022
14 квітня 1939 року вийшло в світ перше видання роману Джона Стейнбека «Грона гніву» («The Grapes оf Wrath»). Пропонуємо вам сьогодні ознайомитися з цим твором, який отримав Пулітцерівську премію, а згодом і Нобелівську премію. Книга, яку критики назвали «хроніками Великої депресії», оповідає історію сільської родини з Оклахоми, змушеної знятися з рідних місць і вирушити на захід – у пошуках землі обітованної, Каліфорнії. Ця історія конфлікту сильних і слабких, яка досліджує саму природу рівності й несправедливості, стала поворотним твором у Стейнбека, назавжди увійшовши в американську класику.
Джон Стейнбек народився в 1902 році в місті Салінас, штат Каліфорнія. Він був четвертою дитиною в сім’ї чиновника. Щоб отримати освіту і стати письменником, йому довелося тяжко працювати. За життя встиг написати 25 книг: 16 романів, 6 не художніх книг і кілька збірок оповідань. 1947 році Джон Стейнбек відвідав Україну. Про свої враження він написав у своєму «Russian Journal», виданому з фотографіями. Про Україну 11 серпня 1947 року з Києва він писав так: «Ми перебуваємо тут уже тиждень і лишатимемося тут до наступної п’ятниці. Чудова країна і чудове місто, але воно було так жорстоко, дико зруйноване німцями. Відбудова йде всюди, однак великі труднощі через відсутність механізмів та машин. Мій записник швидко заповнюється, а Кейпа багато фотографує, більшість знімків, на мою думку, прекрасні. Ми збираємо відмінний матеріал, але боюся, що газетам Херета він не сподобається. Ці українці — прекрасні приязні люди, з чудовим почуттям гумору. Я ретельно записую довгі розмови з селянами й робітниками, щоби не забути. Нам просто пощастило, що ми змогли сюди приїхати. Ми так багато побачили».
Запрошуємо читачів долучитися до читання книг цього прекрасного автора. Відділ абонемента чекає на вас!
13.04.2022
Скільки б не змінювалось поколінь і не минало віків, візитівкою Києва були й залишаться скульптурний ансамбль княгині Ользі на Михайлівській площі, пам’ятники Ярославу Мудрому біля Золотих Воріт та вічному мандрівнику Григорію Сковороді на Контрактовій.
Синько, Р. О. (Ростислав Олександрович) На зламах епох. І. Кавалерідзе й оточення : есе, спогади, роздуми … – Київ : АВДІ, 2002. Київ : АВДІ, – 2002.
13 квітня 1887 року народився Іван Петрович Кавалерідзе (1887-1978) – видатний український скульптор, режисер і кінодраматург. Митець мав довге й напрочуд плідне життя. Іван Кавалерідзе – потомок давнього грузинського роду. Навчався в приватній гімназії в Києві, потім – у художньому училищі, а вечорами підробляв у Київському оперному театрі. Потім – Академія мистецтв у Петербурзі, а далі – Париж. І не всі, можливо, знають, що їх об’єднує постать непересічного Майстра – Івана Петровича Кавалерідзе, у долі якого переплелися Україна і Грузія, зокрема Київ, де знайшов свій останній спочинок, і, Сумщина, звідки прийшов він у цей світ. Варто лише зазначити при цьому, що перший пам’ятник княгині Ользі він створив у 24 роки, а останній – Григорію Сковороді – у 90! Поза сумнівом, у долі цієї людини було щось загадкове, фатальне і ренесансне. Не випадково ЮНЕСКО назвало його «українським Мікеланджело». Сценарист і режисер Одеської (1928-1933) і Київської (1934-1941, 1957-1962) кіностудій. Автор кінострічок: «Злива» (1929), «Перекоп» (1930), «Штурмові ночі» (1931), «Коліївщина» (1933). Але після виходу фільму «Прометей» (1935) Івану Кавалерідзе заборонили працювати з молоддю й знімати фільми на теми минувшини, а саме вони були головним покликанням українського митця. Помер Іван Кавалерідзе 3 грудня 1978 р. в Києві, похований на Байковому кладовищі. Андріївський узвіз у Києві береже пам`ять про Івана Петровича, там розміщується його музей-квартира, до якої часто навідуються гості. Пам`ять про великого Майстра живе!
Наша бібліотека має чудові книги та альбоми, присвячені життю та творчості Івана Кавалерідзе. Запрошуємо відвідати бібліотеку та дізнатися більше про нашого співвітчизника.
12.04.2022
12 квітня 1899 народився Василь Теофанович Седляр – український художник, митець-монументаліст, графік, художній критик, педагог, який належав до творчої групи «бойчукістів». Страчений органами НКВД СРСР 13 липня 1937 року, реабілітований 1 лютого 1958 р.
Ілюстрації до Шевченкового «Кобзаря» – головна праця В. Седляра – були створені в період 1929–1931 рр. і по виході книги (з 54 чорно-білими ілюстраціями) відразу викликали захоплені відгуки у вітчизняній та закордонній пресі. Друге видання «Кобзаря» 1933 р. з 18 кольоровими ілюстраціями здійснено до 120-річчя від дня народження Шевченка. У своїх ілюстраціях В. Седляр рішуче пориває з декоративізмом, що був традиційним для раніших ілюстраторів Шевченкових творів. Кількома точними штрихам художник здатен окреслити найскладнішу форму і передати динаміку дії. Критики відзначали, що стиль Седляра близький до народної манери малювання. Обидва наклади «Кобзаря» були знищені і лічені примірники збереглися лише в спецхранах та кількох приватних колекціях. Оригінальні малюнки теж були знищені.
У відділі абонемента завдяки Українському институту книги є твір А.Й. Рудзицького про Василя Седляра.
Рудзицький, А. Й. Ілюстратор “Кобзаря” Василь Седляр та його доба / Артур Рудзицький. – Київ : Мистецтво, 2019. – 240 с.: іл., портр.
Дане видання включає всі відомі ілюстрації художника.
Хто бажає глибше познайомитися з творчістю Василя Седляра, ласкаво запрошуємо до нас у відділ абонемента!
05.04.2022
«Чому можна закреслити написане і не можна закреслити сказане,
тобто чому забирання своїх слів назад не таке дієве,
як горизонтальна лінія на написаному?..
Може, закреслене – це найправильніше?»
Мирослав Лаюк «Залізна вода»
Лаюк, М. (Мирослав) Залізна вода : [роман] / Мирослав Лаюк. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2021. – 119 с.
Мирослав Лаюк – сучасний український письменник і поет, лавреат кількох престижних премій, серед яких «Коронація слова», «Літакцент року», «Міжнародна премія імені Олеся Гончара» та інші. Нерідко іронія в книгах автора утворює лінію напруги та самобутню манеру письма, але безсумнівно, кожна книга – цікавий і незвичайний знак сучасної літератури. Роман «Залізна вода» зовсім не про Лесю Українку, він про людину як образ, як символ, як постать, яка веде за собою інших крізь час і простір. Велика поетка не є головним персонажем, але вона постійно присутня у думках, уяві, розмірковуваннях інших людей, тогочасних і наших з вами сучасників. Письменник намагається показати нам декілька невеличких епізодів з її короткого життя, так 1901 року вона поїхала до Карпат лікуватися водою з цілющого джерела. І тепер у тому місці, де колись відпочивала у Карпатах Леся Українка, мама головного героя книги Богдана мріяла відкрити готель, а під скло поставити лист письменниці, який випадково опинився у їхній родині. Після прочитання цієї книжки нам захочеться дізнатися більше про письменницю: як же було насправді? Пам’ятаєте історію стосунків з Сергієм Мержинським? Леся доглядала його перед смертю, а він просив писати листи жінці, яку кохав. І вона писала. Якою сильною і сміливою вона була – приховувала свій біль і не відводила очей від дороги над проваллям? не залишать нас байдужими уривки листування Лесі Українки і Ольги Кобилянської, описи карпатської місцевості та деталі побуту людей, які там живуть, а також чудова мова: діалекти, старовинні слова та вирази і зовсім поруч – сучасна, чиста українська мова.
Відкриваймо для себе завжди щось нове з життя славетної доньки нашої України!
Фото взяті з мережі Інтернет.