Золотими літерами в історію вітчизняного та європейського футболу вписано ім’я Олега Блохіна. Унікальний футболіст став символом цілої доби тріумфів київського «Динамо», гордістю та славою українського спорту. Нестримний нападник і гроза воротарів, він грав не лише результативно, а й красиво, за що його просто любили вболівальники у різних куточках земної кулі. Матчі за його участю ставали захоплюючими видовищними спектаклями, а майбутні футболісти, які підростали, тих часів змагалися за право носити футболку з номером 11, адже саме під ним грав непереможний бомбардир «Динамо».
…Народився майбутній форвард у Києві, у спортивній родині. Його мати, Катерина Адаменко, чемпіонка з п’ятиборства, хотіла бачити свого сина легкоатлетом. Проте вже у дитинстві маленький Олег зробив вибір на користь футболу. У підлітковому віці юнак почав займатися спортом професійно: його було прийнято до юнацької школи «Динамо» (Київ). Вже в ті роки він умів чудово тримати м’яч, сміливо йти в прорив, завдавати сильних і точних ударів по воротах. Перший тренер майбутньої зірки Олександр Леонідов помітив здібності новачка, і згодом Олега Блохіна взяли у дубль команди уславленого клубу. В основному складі «Динамо» юнак дебютував у листопаді 1969 року на Тбіліському стадіоні «Локомотив», коли інший тренер, знаменитий Віктор Маслов, випустив 17-річного нападаючого на гру проти місцевого клубу. А ось свій дебютний гол Олег забив у березні 1972 року у ворота харківського “Металіста”. Це майже неймовірно, але лише через три роки (!) 23-річного Олега Блохіна визнали найкращим футболістом Європи (тобто Роналду чи Мессі свого часу). Йому не завадило те, що конкуренція за приз журналу France Football того року була не просто велика, а грандіозна. Українець обійшов двох мегазірок світового масштабу – голландця Йохана Кройффа та німця Франца Беккенбауера, причому з кратним відривом: Блохін набрав 122 очки, а його конкуренти – 42 та 27 відповідно. Як з’ясувалося пізніше, вирішальним аргументом на користь Олега стала його блискуча гра у двох матчах за Суперкубок УЄФА, в яких київське “Динамо” зустрічалося з “Баварією”.
Перед цими вирішальними спортивними баталіями мало хто сумнівався, що перемога буде на боці знаменитої «Баварії». Проте 9 вересня 1975 року в Мюнхені сталося диво: динамівці зуміли обіграти непереможних німців – за рахунок голу, який забив Блохін. Причому не просто гола, а справжнього шедевра. Вибравши момент, Олег чудово виконав свій фірмовий номер: отримавши гострий пас, на спринтерській швидкості відірвався від захисників і точно пробив у дальній кут воріт суперника. Який же це був напрочуд гарний гол! Стрімкий сольний прохід Блохіна журналісти назвали фантастичним, а фраза легендарного коментатора Коте Махарадзе про нашого форварда стала крилатою: «Пройшов усю «Баварію», як тролейбус Хрещатиком».
У матчі-відповіді в Києві Блохін забив у ворота «Баварії» вже два голи — наприкінці першого тайму і на початку другого. То була справжня сенсація! Вперше команда київського “Динамо”, виграла європейський Суперкубок. І вперше того ж таки 1975 року приз «Золотий м’яч» отримав киянин Олег Блохін, ставши володарем престижного титулу найкращого футболіста Європи.
Що ж визначало ігровий стиль динамівця Олега Блохіна? Насамперед, швидкість, максимальна націленість на забивання голів та високого рівня техніка. Його “фірмова страва” – несподіваний ривок, стрімкий відрив, сильний удар – м’яч у воротах! Ця тактика часто бентежила суперника, дозволяючи здобути перемогу над найсильнішими гравцями світової футбольної еліти. Водночас він був командним гравцем, умів швидко оцінити ситуацію та розіграти з партнерами виграшну комбінацію.
Олега Блохіна часто називали фартовим, і це справді було так. Але тільки сам Олег знав, яка титанічна робота, витримка та залізні бійцівські риси стоять за цим фартом. Найбільш точну характеристику футболісту дав його знаменитий тренер Валерій Лобановський: «Олег винятково обдарований спортсмен, завдяки вихованню у спортивній сім’ї він рано зрозумів, що просто талант – це навіть не половина справи. Блохін працює не за страх, а за сумління. …Головне в тому, що Блохін є форвардом дуже високого міжнародного класу. Його ігрова стабільність вражає. Його беззавітне служіння футболу – приклад для інших, а вже про численні рекорди, які йому належать, і говорити не доводиться».
Протягом двадцяти років Блохін зберігав чудову форму, відмовляючи собі у багатьох насолодах. Траплялися в нього і травми, і хворобливі стани, які він не шкодуючи себе мужньо долав, виходячи на поле і забуваючи про все на світі. Але настав час, і визначний спортсмен оголосив про завершення спортивної кар’єри у складі київського «Динамо». 28 червня 1989 року у Києві на Республіканському стадіоні відбувся прощальний матч Олега Блохіна. У присутності 100 тисяч уболівальників збірна СРСР зіграла зі збірною футбольних зірок світу з рахунком 3:3. Символічною яскравою точкою у феєричному переможному марафоні Олега став гарний гол, який він забив із пенальті. На концерті у Палаці спорту, що відбувся напередодні прощального матчу великого форварда, співачка Тамара Гвердцителі вперше виконала пісню «Віват, король!», спеціально написану для Олега Блохіна поетом Юрієм Рибчинським та композитором Геннадієм Татарченком:
Віват, король, віват! Віват, королю!
Спокою ти не знав.
Без гармат, без солдатів своєю грою
Ти країни підкорював…
Під бурхливі оплески переповнених трибун уславлений форвард, легендарний Олег Блохін зробив останній за 20-річне спортивне життя коло пошани. В очах його футбольних фанів були сльози. Їх переповнювали і почуття гордості за свого кумира, і величезна подяка та захоплення, і світлий сум… Абсолютно точно передавали атмосферу того моменту слова пісні, присвяченої Олегу Блохіну:
За те, що ти з душею грав,
Народ тебе коронував.
Не міг стримати емоцій і сам король футболу. На післяматчевій прес-конференції, подякувавши організаторам заходу та відданим уболівальникам за щирість і тепло сердець, Олег Володимирович із хвилюванням сказав: «Я завжди вважав, що граю для народу».
Хоча неперевершений бомбардир завершив ігрову кар’єру, головну сторінку свого життя – футбольну Олег Блохін не перевернув. Почався новий етап у його спортивній біографії – тренерський. У цьому ролі Олег Володимирович дебютував у Греції. Під керівництвом досвідченого гравця провідна команда «Олімпіакос» двічі посіла друге місце на чемпіонаті країни, а 1991-1992-го – здобула Кубок Греції.
2003 року Олег Блохін повернувся на Батьківщину. Незабаром він отримав пропозицію стати головним тренером національної збірної. Погодившись на цю відповідальну посаду, Олег Володимирович знову довів: якщо ставити в житті цілі, то лише високі. Вперше в новітній історії українська футбольна збірна пройшла відбірковий етап найпрестижнішого міжнародного турніру – чемпіонату світу 2006 року в Німеччині, причому завоювала це право раніше за всі європейські команди. А згодом збірна України, яка вперше брала участь у фінальних стадіях Чемпіонату світу, дійшла до чвертьфіналу – це найвище досягнення українських футболістів до сьогодні. Підопічним Олега Блохіна вдалося зробити справжній історичний прорив!
…Олег Блохін. Легендарний спортсмен, ім’я якого відоме у всьому світі. Найкращий бомбардир в історії київського «Динамо» та один із найвідоміших форвардів європейського футболу. Дворазовий Олімпійський бронзовий призер. Талановитий тренер та наставник, який своєю натхненною працею сприяв піднесенню престижу вітчизняного футболу. Видатний професіонал, багаторазовий рекордсмен, який особистим прикладом продемонстрував мужність, самовідданість та волю до перемоги, стверджуючи високий авторитет української держави на міжнародній арені.
Видатний спортсмен Олег Блохін є повним кавалером Ордену князя Ярослава Мудрого та повним кавалером Ордену «За заслуги».
Лауреат Ювілейної нагороди УЄФА як найвидатніший український футболіст 50-річчя (1954-2003). (2005).
Заслужений тренер України (2005).
Ознайомитись з літературою про видатного футболіста можна в електронному каталозі бібліотеки. Переглянути матеріал про цікаві факти життя Олега Блохіна можна за посиланням.