ТЕТЯНА АСАДЧЕВА

Іван Мазепа (1639-1709) — видатний політик та військовий діяч, який активно відстоював ідею української державності. Він відомий також своєю щедрою меценатською діяльністю у відбудові та реконструкції духовних святинь України та Києва.

Мазепа народився 20 березня 1639 року в селі Мазепинці у родині шляхетського походження. Він здобув блискучу освіту у Києво-Могилянській колегії, а згодом у Варшавському єзуїтському колегіумі та Краківській академії.

Мазепа був високо освіченою людиною для свого часу: спілкувався і писав дванадцятьма мовами, писав вірші, грав на багатьох інструментах, їздив верхи, фехтував. Молоді роки провів на службі при дворі короля Речі Посполитої Яна ІІ Казимира.

У 1669 році на службі у правобережного гетьмана Петра Дорошенка виконував обов’язки дипломата. Пізніше став військовим осавулом лівобережного гетьмана Івана Самойловича. На цій посаді налагодив зв’язки із московським царським двором, під зверхністю якого перебувало Лівобережжя. Зрештою у 1687 році унаслідок перевороту отримав гетьманську булаву (1687-1709).

Перебуваючи на вищій посаді, Іван Мазепа прагнув посилити економічний та культурний розвиток Гетьманської України, а також об’єднати українські землі по обидва боки Дніпра і приєднати колонізований українцями південь, Запоріжжя і Слобожанщину. При ньому стабілізувалося соціально-економічне становище у державі, було побудовано ряд храмів, які вважаються перлинами українського «козацького бароко».

Історики встановили, що за життя видатний гетьман збудував за власний кошт близько 50 споруд, серед яких не лише сакральні пам’ятки, але і навчальні заклади та фортифікаційні споруди.

Згадаємо найбільш знакові святині та інші об’єкти Києво-Печерської Лаври, збудовані або відновлені за ініціативи Івана Мазепи. На думку істориків, саме він вважається одним з найшанованіших ктиторів Печерського монастиря.

Мазепинські оборонні мури навколо Верхньої лаври (близько 1693-1701)

До 1695 року Верхню Лавру захищали дерев’яні та дерев’яно-земляні стіни з «вилазними хвіртками», що були зведені за гетьмана Івана Самойловича. З часом ці оборонні укріплення стали ненадійними, тож для захисту монастирського подвір’я Іван Мазепа ініціював зведення цегляних оборонних стін.

Вважається, до такого рішення гетьмана спонукала активізація набігів татар на Правобережжя та розорення Фастова.

Для захисту монастирського подвір’я були зведені кам’яні оборонні мури з чотирма сторожовими вежами. Відступивши від старої стіни, спочатку заклали вежі: Економічну, Онуфріївську та Івана Кущника. Вже потім по обидва боки до них прибудували нові муровані стіни. Після закінчення будівельних робіт старі стіни демонтували.

Це збільшило площу внутрішнього периметра Верхньої території лаври до 10 га. Довжина мурованої стіни — 1190 м. Згідно з реєстром, складеним козацькою старшиною після смерті Мазепи, витрати на будівництво склали 1 млн золотих.

Впродовж декількох століть мури не лише виконували оборонну функцію, але й були символічною межею церковного та світського життя.

Троїцька Надбрамна церква (1106—1108, відновлена коштом Мазепи)

Святиня є унікальною пам’яткою давньоруської доби, проте, як і більшість київських церков, своїми бароковими шатами вона завдячує Іванові Мазепі.

На думку істориків Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра», побудова муру навколо Верхньої лаври ймовірно розпочалося з Троїцької надбрамної церкви, супроводжуючись її реконструкцією, оздобленням фасадів та інтер’єру.

Кожен, хто заходить до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» з боку вулиці Лаврська, спочатку опиняється в затишному дворику у вигляді трапеції, де однією з основ є фасад церкви Святої Трійці, а бічними сторонами — високі мазепинські мури.

Більшість відвідувачів навіть не підозрюють, що ця ділянка перед фасадом Троїцької церкви повторює європейські зразки курдонеру епохи бароко. (Курдонер — передня ділянка двору перед фасадом історичної суспільно значущої будівлі).

Під час будівництва захисної цегляної стіни навколо Верхньої лаври Іван Мазепа спільно з інженерною командою та печерським духовенством іноді приймали нестандартні рішення. Це стосувалось, наприклад, побудови нової стіни біля церкви Святої Трійці. У цьому випадку змурувати стіни, не демонтувавши одночасно дерево-земляні укріплення, побудовані попередником гетьмана Мазепи Іваном Самойловичем, було неможливо. Був єдиний вихід — приєднати нові стіни до головного фасаду церкви, утворивши курдонер. І тому він існує лише біля Троїцького храму.

Троїцька надбрамна церква є унікальною сакральною пам’яткою, де зберігся монументальний живопис XVIII століття та різьблений багатоярусний іконостас. Це один з небагатьох храмів з розписами у стилі українського бароко, що дійшли до наших часів.

Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696—1698)

У глибині Економічної вулиці видно стрімкий силует п’ятибанної церкви Всіх Святих над Економічною брамою. Церква Всіх Святих присвячена святу, яке відзначається у першу неділю після Трійці.

Церква Всіх Святих поєднала в собі чудову архітектуру українського бароко на межі XVII-XVIII століть. Побудована за типом хрестово-купольної п’ятиглавої української дерев’яної церкви. На північному фасаді храму можна побачити родовий герб гетьмана Івана Мазепи, відновлений у 1996 році.

Вважається, що церква Всіх Святих зводилась одночасно з Економічною брамою, тож її автором міг бути архітектор Дмитро Аксамитов, який проєктував саму Економічну браму та фортечний мур, що примикає до храму.

У 1846 році унікальну сакральну пам’ятку змалював Тарас Шевченко.

Церква Всіх Святих вражає своєю вишуканістю й багатством оздобленням, стрункістю й чіткістю об’ємів, спрямуванням у нескінченний простір.

На жаль, відомостей про первісний живопис не зберіглося, а свій нинішній інтер’єр церква здобула на початку ХХ століття, коли храмові розписи у стилі українського модерну здійснили Іван Їжакевич та група молодих митців Лаврської іконописної майстерні.

Інтер’єр церкви доповнюють два мармурові мозаїчні кіоти, які знаходяться на південній та північній стінах.

Унікальна пам’ятка вже понад 300 років зачаровує киян своєю надзвичайною красою.

Онуфріївська вежа (1698—1701)

Пам’ятка знаходиться в південно-східній частині фортечних мурів. З неї вартували підступи ворогів до східної частини фортечних мурів. У випадку облоги з вежі можна було вести фланкуючий вогонь.

Архітектура споруди має подібність з церквою Всіх Святих — в плані вона безстовпна, п’ятикамерна, має форму рівноконечного хреста, чим нагадує українські дерев’яні церкви. Її стіни утворюють чотири п’ятигранні виступи, які підтримуються контрфорсами. Триповерхова споруда займає площу 220,5 м², обсяг — 3010 м³.

Вежа декорована пілястрами і лопатками, вікна оформлені сандриками. Покрівля оздоблена чотирмабарочними фронтонами, увінчана граціозним мініатюрним двох’ярусним куполом із флюгером у вигляді прапора. На другий ярус можна було потрапити з фортечних мурів, а після перебудови вхід було влаштовано з першого ярусу.

Незабаром після побудови Онуфріївську вежу-церкву було перетворено на палату, а у 1839 році з неї зняли барабан з банею.

Онуфріївська вежа зберегла свої основні архітектурні риси до нашого часу, однак первісні інтер’єри не збереглися.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці на Дальніх печерах (1696 рік)

Над ансамблем Дальніх печер на узвишші пагорбу височить багатобанна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Побудована вона була у 1696 році на місці дерев’яної на кошти білоцерківського полковника Костянтина Мокієвського. Саме тут колись, ще за часів першого ігумена Печерської лаври Варлаама, були зведені перші дерев’яні наземні споруди монастиря — церкви та келії.

Мурована церква на Дальніх печерах спочатку була трикупольною, трикамерною, що характерно для церковної дерев’яної архітектури України того часу. У 1767 році до всіх чотирьох кутів храму були зроблені прибудови, над якими додатково встановлено чотири декоративні бані, які значно збагатили силует церкви. Стіни храму на кутах і вівтарній апсиді оздоблено пілястрами, які вгорі переходять у складний профільований карниз.

Дерев’яний іконостас виконано 1784 року в стилі рококо. Він мав срібні карбовані царські врата вагою більше двох пудів. На їх позолоту пішло 66 червінців. Зараз ці царські врата знаходяться в «Колекції Гілбертів» лондонського музею «Сомерсет хаус».

Живопис церкви змінювався декілька разів. Перші розписи храму не збереглися. У 1817 році київський художник Іван Квятковський заново розписав храм, але під час Другої світової війни ці розписи були значно пошкоджені. Живопис повністю створений сучасними майстрами.

Коштовні дарунки і пожертви

Іван Мазепа відіграв значну роль не лише у розбудові монастиря, але й в оздобленні. За свідченнями істориків, свого часу на «позолочення бані Печерської церкви Мазепа відділив 20 500 дукатів (дукат велика золота монета — за один дукат в ті часи давали близько 250 грошей).

Також гетьман пожертвував на великий дзвін для дзвіниці Печерського монастиря 73 000 золотих, значні суми на великий срібний підсвічник, коштовні оправи для Євангеліє та інших богослужбових праць, на хрести та інше церковне начиння.

На жаль, більшість коштовних дарів храмам не збереглася, також вони були знищені чи розграбовані у радянський час. Серед унікальних артефактів, що вдалося зберегти, 340 річний «Дзвін Мазепи», що експонувався у Лаврському заповіднику в травні минулого року.

На думку експертів заповідника, практично вся барокова архітектура заповідника тісно пов’язана з іменем видатного українського гетьмана. Невідомий печерський монах та сучасник Івана Мазепи зазначив: «Не було і не буде подібного до нього…»

Детальніше за посиланням: https://vechirniy.kyiv.ua/news/80237/

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Журавльов, Д. В. Іван Мазепа: людина, політик, легенда / Денис Журавльов. – Харків : Фоліо, 2020. – 348 с. : іл., портр.

Іван Мазепа (1639-1709 рр.) // Чухліб, Т. В. Гетьмани України-Русі : [від лицарів степу до правителів країни]. – Київ : БАО, 2012. – С. 236-253.

Іосиф (Левченко), архімандрит. Найдавніший діючий дзвін Києва – дар Івана Мазепи / архімандрит Іосиф (Левченко), В. А. Дятлов // Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури : збірник наукових праць. Вип. 19 / [ред. рада: В.М. Колпакова (відп. ред.) та ін.] ; Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. – Київ : Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, 2007. – С. 60-63 : іл.

Павленко, С. Гетьман Іван Мазепа. Перше п’ятиріччя правління / Сергій Павленко. – Київ : Мистецтво, 2021. – 320 с. : іл., портр.

Сіткарьова, О. В. Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври та її історичного оточення за доби гетьмана І.С. Мазепи / О.В. Сіткарьова ; Академія мистецтв України ; Інститут проблем сучасного мистецтва. – [Київ] : [Довіра], [2005]. – 196 с. : іл.

Творці державного престижу / [авт.-упоряд. Максим Главацький, Ніна Наумова]. – [Київ] : Видавнича група КМ-БУКС, [2021]. – 568 с. : портр.

“Та хто в цей час маршів, боїв балакав менше й більш зробив, ніж ти, Мазепо?” : (І. Мазепа-Колединський) // Журавльов Д. В. Усі гетьмани України. – Київ : Гетьман, 2012. – С. 379-434.

Храмы Киево-Печерской Лавры / [сост. М.Ю. Ефимова ; фотогр. В. Новикова]. – Киев : Типография Киево-Печерской Лавры, 2012. – 79 с. : ил.

30 нарисів археологічних досліджень Києво-Печерської лаври / упоряд. Сергій Тараненко ; Національний заповідник “Києво-Печерська лавра”. – Київ : Мистецтво, 2021. – 256 с. : фотоіл.