Ми ж наразі всі маємо стати “експертами в стресі”. Експертність в стресі – як часто каже Alexander Gershanoff – коли ми знаємо, що досвід стресу буде, але вивчаємо різні стратегії і свої особисті стратегії його регулювання. Ми знаємо, що буде злива, але й беремо і вміємо користуватись парасолькою. Ця парасолька потрібна під час дощу чи спеки. Але коли ми розмахуємо нею в іншу погоду, це не зашкодить, але й не дуже допоможе.
Вибачте, буде багато про дорослих та дітей.
Коли ми говоримо про досвід стресу і втручання психологів, ми маємо розрізняти кризове втручання (і кризову самодопомогу) і глибокий психотерапевтичний супровід. Це абсолютно різні задачі, підходи та інструменти. І різний фах спеціалістів.
У кризовій ситуації – механізм стресу тілесний – і ми впливаємо на спроможності тіла. І на можливість людини вийти з шокового стану – сфокусувати погляд, назвати своє ім’я, повернути можливість самій діяти. Вивести зі стану дезорієнтації. Пригадати послідовність дій – відновити хронологію. І важливе – дати відчуття, що людина не сама і може на щось впливати. Перший етап завжди – стабілізаційний.
І ось про це всі практики заземлення, дихання, фокусування….
Те, що пропонується в такому реагуванні, допомагає буквально повернутись “до життя”. Але його задача не “знайти сенс, щоб йти по життю”. Ці інструменти не допоможуть вмістити всередині весь біль.
Є ті, у кого травмуючий досвід провокує реакції довербальні – і тут слова взагалі можуть не працювати. Ми працюємо через повернення відчуття ритму, доторку, смаків, дихання, ковтків води.
Але є ті, хто одразу зреагує на слова та й потребує потім слів та сенсів.
У кризовому реагуванні не працюють з медитативними техніками, (але працюють з практиками майндфулнес) не занурюються в емоції – щоб не заглибити стан. Не провокують рефлексії.
Буквально – є короткострокове втручання.
І довгострокова терапевтична робота – обробка інформації, опрацювання досвіду, можливість відреагувати емоції, усвідомлення, аналіз стратегій, переконань, робота з тим, що ми маємо прийняти в своє життя, робота з сенсами. І психологи не часто пишуть саме про це – бо тут немає універсальних кроків.
Про дітей:Те, що особливо важливо з дітьми – в короткостроковому і довгостроковому: щоб діти відчували, що ми цілком надійно з ними.
Що ми впевнені, що вони впораються. Нам тільки важливо створити умови для цього.
Знаєте, я іноді кажу дітям (своїм і чужим) – я за тебе зараз не роблю щось, тому, що я поважаю твою силу і впевнена в твоїй силі.
Я просто поруч. (І я буду обирати задачі – прості дії, з якими дитина точно впорається).
Я так часто пропоную – даємо дитині воду – нехай сама відкриє кришку. Нехай має можливість сама стиснути нашу руку, піклуватись про іграшку.
Ми створюємо з дітьми пам’ятки – що дитина може сама для себе зробити.
І я нагадую після події – пам’ятаєш, як ти робив/робила це?
У дорослих є кілька можливих стратегій – взагалі удавати, що нічого не відбувається. Я іноді і зараз відповідаю на запитання: а чи дійсно потрібно дитині розповідати, що йде війна, що є вибухи.
І це питання не про дитину. Напевно, це про дорослого – його сили та вміння дивитись на складне, пояснювати складне, витримати реакцію дитини.
Я прошу говорити з дітьми на всі складні теми.
Нехай у них буде можливість довіряти нам і питати саме у нас.
Матеріал про те, як говорити з дітьми молодшого віку про війну https://www.facebook.com/share/p/QwC6XqTZwfCzDCYH/
І багато проєктів на цю тему у БараБука.
Мене непокоїть те, що під час тривог дітям в укритті дають телефони та планшети. Це нормально і може бути корисно час від часу. Але якщо це постійно – це стає їх “стратегією”. Якщо є напруження – йти в гаджет.
Ми можемо відвертати увагу дітей – але і це не має бути постійно. Вони і в мирний час з нашою допомогою мають навчитись витримувати все більший рівень напруження.
І ми, щоб допомогти дітям стати “експертами в стресі” вчимо дітей – розрізняти, називати емоції. Розрізняти тілесні відчуття. Пробувати використовувати різні стратегії, щоб врегулювати стан, щоб знайти свою помічну. Ми вчимо витримувати нудьгу – бо це теж напруження.
Що є в різних протоколах для допомоги дітям:
* Відчуття присутності, близькості (я з тобою)
* Нормалізація стану (нормально боятись, злитись, тримати, плакати) на жаль, так часто чую, як в укриттях дитину сварять за те, що вона плаче, проявляє злість. Мені здавалось, що це вже закрита тема.
* Стабілізація (можна тебе обійняти, дихай разом зі мною, потягнися – ми пропонуємо дії…)
* Надія – перекидання містка в майбутнє – (що ти будеш робити далі).
Все це ми з UNICEF Ukraine і Світланою Тарабаровою заклали в пісню “Я і Ти”, і ще багато ідей в маленьких відео для дорослих в проєкті “гратися і не боятися”. https://numo.mon.gov.ua/gratisya-i-ne-boyatisya
Я зараз нагадаю кілька практикумів для дітей, які створювали з ГО “Смарт освіта” Вони не замінять психотерапію. Але в них є інструменти для дітей і для роботи з емоціями, і для стабілізації.
Практикуми Ресурсна скриня – матеріали для дітей різного віку для того, щоб навчити дітей розрізняти емоції, усвідомлювати та скеровувати. https://resursna-skrynia.nus.org.ua/resursna-skrinya/
– Книжечка – розмальовка з копінг стратегіями https://resursna-skrynia.nus.org.ua/…/10_coloring_book.pdf
– Шаблон для спостережень та рефлексій з тілесної усвідомленості https://resursna-skrynia.nus.org.ua/…/2021/08/06_human.pdf
– «Пастка для злості» – шаблон саморобки – розмальовки для секровування агресії https://resursna-skrynia.nus.org.ua/…/2021/08/11_catch.pdf
– Плакат «Я можу» – для пояснення дитині що таке «вікно толерантності» і пропозицією стратегій, як в нього повертатись https://resursna-skrynia.nus.org.ua/…/08/12_poster.pdf
– «Оголошення» – пропозиція дій, які допомогають при сумі та злості https://resursna-skrynia.nus.org.ua/…/08/04_notice.pdf
Я рада, коли знаю, що інструменти, що ми створюємо, використовуються. Але нехай скоріше будуть приводи, в яких не потрібні “парасольки” в кризі.
Автор С.Ройз