Мої роздуми до ювілею Бібліотеки
З бібліотекою Лесі Українки мене пов’язує багато. По-перше, це її ім’я – Леся Українка. Саме Лесі Українці була присвячена моя дипломна робота, яка пізніше вийшла друком. Це було ще в ті роки, коли рідко кого з випускників Академії мистецтв друкували. Це видання було представлене на Всесоюзній виставці книжковій, отримало диплом і срібну медаль «За досягнення у народному господарстві».
Початок моїй дружбі з колективом Публічної бібліотеки імені Лесі Українки поклало знайомство з молодим талановитим художником Романом Петруком в НАОМА. Згодом виявилося, що професор Академії, народний художник України Іван Ананійович Ковтонюк, з яким ми працювали разом, є родичем директорки бібліотеки Ольги Іванівни Романюк. Саме з ініціативи Романа Петрука, одним із творчих наставників якого був Іван Ковтонюк, за підтримки Ольги Іванівни у 2018 році ми зібралися у бібліотеці на відзначення уродин Лесі Українки. Бібліотека підготувала виставку моїх графічних робіт, серед яких портрети Лесі Українки і оформлені мною видання. Також тоді я вперше провів майстер-клас. Були чудові виступи молодого художника Романа Петрука і народного художника України Володимира Михайловича Прядки. До речі, скульптура у фойє бібліотеки, що є візиткою бібліотеки – дипломна робота Володимира Прядки, який на цій зустрічі зустрівся зі своєю дипломною роботою і ще й виконав декілька чудових старовинних пісень.
Згодом у приміщенні бібліотеки була організована виставка оригіналів моїх шрифтів. Це була перша виставка, адже раніші, ті, що презентувалися на Книжковому Арсеналі, були друкованими репродукціями моїх робіт і робіт моїх учнів. Через виставку у бібліотеці, розголос про неї, познайомився з автором анімаційних фільмів Дмитром Лісенбартом. З його ініціативи було розроблено і представлено на IX Міжнародному фестивалі «Книжковий Арсенал» мультимедійний проєкт «Рутенія. Анімована абетка Василя Чебаника», в якому всі 33 літери української абетки оздобили анімаціями. На реалізацію цього проєкту було витрачено кошти, які я отримав за здобуття Шевченківської премії. І це також через сприяння бібліотеки. Саме бібліотека підтримала пропозицію Романа Петрука і висунула проект всього мого творчого життя на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.
А далі мій проект підтримали українські медіа, я проводив активно майстер-класи. Згодом бібліотека Лесі Українки через організацію інтернет-зв’язку з бібліотеками Хмельницького дала можливість поширити проект за межі Києва. Проект привернув увагу молодих мистців, кінорежисерів. Виникла ідея фільму, присвяченого Рутенії, режисером якого є Антоніна Готфрід, а продюсером – Наталія Яковлева. Це сприяло поширенню Рутенії світом. До речі, з Наталією Яковлєвою я познайомився через бібліотеку.
Публічна бібліотека Лесі Українки – перша бібліотека, яка почала використовувати шрифти проекту «Рутенія. Графіка української мови». І її банер бібліотечний вперше виконаний саме цим шрифтом, як і логотип, який я створив для бібліотеки Рутенією. Можливо, зараз я зробив би його іншим, але тоді я бачив його саме таким.
Я вдячний Ользі Іванівні, вона взагалі талановита людина, це просто неймовірно. Вона і адміністратор, яку всі люблять, і всі з нею заодно. Вона ще й художник і фотограф. Вона такі натюрморти створює, такі пейзажі, так передає творчо, що це просто витвори мистецтва. Я дуже радий що ми познайомилися свого часу, і що ми підтримуємо цю дружбу. І, дай Боже, їй здоров’я, наснаги. І успіхів бібліотеці, тому що бібліотека – це не просто Лесина бібліотека, не просто заклад, де видають книжки і куди приходять читачі: прийшов-взяв, приніс-замінив книжку, а це культурний центр. З концертами, театральними виставами, комп’ютерним класом. Сюди приходять люди, у кого нема вдома умов або інтернету, щоб працювати, навчатися. Ну і дівчата, які працюють тут – це просто скарб. Вони дуже гостинно приймають всіх і допомагають. Під час візитів і на усіх майстер-класах я відчуваю цю теплоту. Я просто ходжу сюди як додому, відчуття, що тут моя рідня. І це частина мого життя.