14 жовтня 2024 року, у стінах краєзнавчого відділу Публічної бібліотеки імені Лесі Українки відбулася важлива й щемка подія: «Воїн на псевдо Мінор: війна, прощання, памʼять» — вечір памʼяті Героя Максима Олійника та презентація однойменної книги спогадів про Захисника.
10 серпня 2022 року обірвалося життя Максима Олійника. Сина, онука, брата, друга, воїна на псевдо Мінор, який із початком повномасштабної агресії російської федерації проти України добровольцем пішов на захист рідної землі, а згодом у лавах батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України захищав Рубіжне, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Бахмут.
Максим загинув під час виконання бойового завдання поблизу смт Зайцеве Бахмутського району Донецької області. Він був надзвичайно світлим, добрим, життєрадісним юнаком, патріотом України, талановитим музикантом, миротворцем за покликанням, справжнім Чоловіком і Воїном. Йому назавжди залишиться 21 рік.
У перші тижні, відколи стало відомо про загибель Максима, його батько, В’ячеслав Олійник, уклав книгу памʼяті про Героя. У книзі зібрано спогади та роздуми про Максима Олійника від членів його родини, друзів, однокласників, вчителів, побратимів і просто небайдужих людей з України та з-за кордону.
Книга памʼяті є у фонді Публічної бібліотеки імені Лесі Українки. Також вона доступна в інтернеті в електронному вигляді для всіх охочих.
Подію провела Ангеліна Олійник, двоюрідна сестра Героя й літературна редакторка книги памʼяті: «Це книга, яку я ніколи не хотіла б редагувати. У ній вміщені тексти, яких ніколи не мало б бути».
Вона пригадала спільні моменти з дитинства, поділилася спогадами про брата під супровід архівних фото й відео, зачитала кілька власних текстів-присвят Герою. Стримати сльози було важко.
Ангеліна розповіла про те, як допомога іншим допомагає долати власний біль втрати. Наголосила на важливості памʼяті, яка буде вічною лише тоді, коли її передаватимуть і берегтимуть. Поки Герої не забуті, вони живуть вічно. У книгах, у меморіальних табличках, музейних виставках і просто в серцях тих, хто їх любив і любить.
На заході були присутні побратими, знайомі, небайдужі, а також рідні Максима Олійника, зокрема його батько, Вʼячеслав Олійник, який пригадав, як зростали його сини (у цій родині двоє синів-захисників, Максим – молодший – прим.), як важко було проводжати їх обох на війну і якими нестерпними стали звістки про загибель молодшого й поранення старшого.
Олександр Румянцев, однокласник і друг Максима, з теплом розповів про останню їхню невипадкову зустріч влітку 2022-го.
Біль втрати ніколи не згасне. Але він спонукає і далі боротися за Україну, щоб не зрадити тих, хто віддав за неї найдорожче – здоровʼя й життя.
