Раді оголосити переможницю конкурсу «Поетична зима Миколи Сома» в номінації «Кращий власний поетичний твір підлітки та юнацтво».
Перше місце посіла Католик Дарина, 14 років, з села Зимне, Волинська область. За особистим проханням члена журі, Ярослава Чорногуза, Дарина також отримує Гран-прі конкурсу за її проникливий вірш «Пам’яті родини Базилевичів».
Дарина – надзвичайно талановита та цілеспрямована дівчина. Вона є переможницею районних та обласних олімпіад з екології, хімії та біології, а також здобула золоту медаль у Всеукраїнському етапі «Олімпіади геніїв» та почесне третє місце у фінальному етапі міжнародної олімпіади «DreamEco».
До вашої уваги прекрасні поетичні рядки:
Пам’яті родини Базилевичів,
яка загинула 4 вересня у Львові
А він залишився один,
В холодних променях світанку
Без ніжних ручок і обійм
На згарищі сімейних ранків.
Немає серця і душі,
Їх вирвали і закопали
На кладовищі, й назавжди
З тілами рідних поховали.
Належало ж бо тільки їм
Те серце, скраєне від болю,
Ті очі ясні…без світів,
Те тіло, згорблене від болю.
Він так сім’ю свою любив,
Тепер же змушений ховати:
Дружину – серце його снів
Й дітей – маленьких янголяток.
Навіки пам’яттю про них
Зостануться щасливі очі,
Що посміхнуться уві сні
Й про зустріч натякнуть пророче…
Не ллються сльози із очей,
Не помирає тіло в муках…
Він теж «загинув» у той день,
Життя спинилось… Стихли звуки…
Присвята Саші Паскаль
Маленька дівчинко, закохана в гімнастику,
Ти на паркеті – глядачі мовчать,
І зі сльозами, затамовуючи подих,
Дивуються: «Це Божа благодать?»
Така тендітна і безмежно сильна,
Вразлива і нескорена! Жива!
В твоїх очах відвага, мужність, віра,
Відсутність болю, мудрість, глибина!
Ти – не дитина, ти – маленький кіборг,
Герой, який піднявся із колін.
В твоїх очах уся моя країна,
Що воскресає феніксом з руїн!
Дивлюсь на тебе й бачу Перемогу!
Твоя жага запалює серця.
Вкраїнські діти не схиляються додолу.
А впевнено торують майбуття!
Пам’яті Дмитра Коцюбайла,
легендарного «Да Вінчі»
Березень ридає холодним дощем,
Солоними краплями по блідому обличчі.
Серця розриває біль, розпач і щем,
Спинилась земля, горять пам’яті свічі.
Кроки в берцях набатом звучать в тишині,
На Аскольдові кручі, мов архангели помсти,
Йдуть «Да Вінчі Вовки», України сини,
Щоб навколішки впасти на могильнім помості.
Не схилив їх додолу ненажерливий звір,
На коліна не стали під ракет канонади.
Тут, в могилі, лежить бойовий командир –
Легендарний «Да Вінчі», що не знає пощади.
До останнього подиху в пеклі війни,
Під БахмУтом зустрів свій останній світанок.
З Твоїм іменем в бій йдуть безстрашні сини,
Щоб здобути нащадкам мирний сонячний ранок.
Пам’яті Олександра Мацієвського
Зчорнілі небеса тумани вкрили,
Затихнув вітер у сухім гіллі.
Ти ж гордо дивишся у вічі очманілих
Катів, що шастають по батьківській землі.
ТВОЇЙ землі, яка ТЕБЕ зростила
Й готується прийняти назавжди.
У розпачі здригається могила,
В якій спочинуть молоді сини.
Цигарка у вустах ледь-ледь жевріє,
В останнє видихаючи життя.
«Вкраїні Слава!» – в небі височіє,
«Героям Слава!» – озивається земля.