3 місце у номінації «Кращий власний поетичний твір підлітки та юнацтво» посів Смовський Максим, учень 9 класу Остерського ліцею №2 Чернігівської області. Він надіслав збірку поезій, присвячену темі війни, воїнам ЗСУ та всім дітям, дитинство яких спопелила війна «( Не) Дитячий погляд на війну».
До вашої уваги, декілька віршів із збірки:
Війна
Війна…ти така жахлива,
Зруйнувала ти наше життя,
Така ница, кривава, брехлива,
Така підла, підступна війна.
Ти навіки нас травмувала,
Сиротою ходить дитя…
А десь мама малечу шукає,
Ту малечу, що більше нема…
Свої пазурі в душі ввігнала,
Намагаючись знищить всіх нас,
Але ти нас, повір, не зламала,
Ще сильнішим став кожен із нас.
Розпинала, знущалась, душила,
Катувала дитячі серця…
Скільки воїнів славних згубила,
Скільки болю усім принесла.
Ми відродимо душі, я знаю,
Буде Мир на вкраїнській землі,
Цього серцем дитячим бажаю
І в це вірю. Ми віримо всі!
Таткові…З війни на війну…
Привіт, татусь, тобі пишу з підвалу,
У мене добре все, все майже як колись…
Так, так, я слухаюсь і не нервую маму,
І ти, рідненький, на війні кріпись.
Я знаю, татко: холодно в окопі,
Ти спиш за ніч годинки, мабуть, три…
Та ми з матусею так просимо у Бога
Тебе та рідну землю зберегти.
Ти одягайся, таточку, тепліше,
Не забувай про їжу і про чай…
А ті думку, що душу розривають,
Ти проганяй із серця, проганяй.
Ми разом будемо. Ти вір у це, рідненький,
Ти сподівайся, хоч немає сил,
Бо Україна – наша рідна Ненька
І скоро, вірю, в нас настане мир.
Ні, ні, мені не страшно, любий,
Я не жаліюсь, тато, і не плачу…
Матусю бережу, оберігаю,
А ворогів… Не знаю, чи колись пробачу.
Чи я колись забуду очі мами,
Які від сліз тонули як човни…
Звичайно, тато, серед болю й горя
В собі людське так важко зберегти.
Та ми Зуміємо, Збудуємо, Відродимо
І наші душі, й села та міста.
По-іншому не може, татко, бути,
Бо ця земля Безцінна і Свята!
17.03.2022
Будинок – оберіг
З дитинства впевнений: будинок – то фортеця,
Що захистить від снігу та дощу…
Я тільки зараз усвідомив чітко,
Як рідний дім безмежно я люблю.
Він має дух такий сталево-сильний,
Були і посмішки у ньому, і плачі…
Та враз будинок – неймовірно рідний –
Ти посивів від «градів» на війні.
Здається, ти живий і відчуваєш
Біль України й кожної сім’ї,
А «гради» стійко й мужньо зустрічаєш
Від злих фашистів, лютої орди.
Тобі так само боляче, як людям,
Бо ти навік зріднився із людьми…
То ж ти, рідненький, вистояти мусиш,
Молю тебе: ти нас всіх захисти.
…
О, як багато тих домівок зникло
З лиця моєї любої землі…
Та вірю: Україна знов Воскресне
Й будинок кожен відбудуєм ми!
24.03.2022
Прощання
Тісно в вагоні, багато людей,
В потязі плач і задуха…
Ніжно голублю матусю свою
Й котика – вірного друга.
В потяг не сяде, на жаль, мій татусь,
Треба ж бо край захищати,
Я до холодного скла притулюсь…
Важко тут татка лишати.
Слізка скотилась, маленький, мабУть,
Слізки я стримать не в силі.
Ніжно на татка в вікно подивлюсь,
Татко шепоче :”Ти – сильний!
Маму і котика там бережи,
Слухайся й гарно навчайся…
Про Україну усім розкажи.
Ти – українець! Пишайся!”
Теплу долоньку до скла притулю
Й татковий дотик відчую…
Як же, татусь, тебе сильно люблю!
Як же тебе я ціную!
Важко прощатися, серце моє
Рветься від суму та болю,
Та я упевнений: горе – мине,
Будем ми разом з тобою!
…
Потяг рушає…Поряд – матуся,
Серце тихенько ридає…
Подумки й щиро за край наш молюся
Й татка, що край захищає!
27.03.2022
В окопі…
Сьогодні вечір – тихий. Не бомблять,
Весна навколо в пахощах буяє…
В окопах хлопці змучені не сплять
І дива серце кожного чекає.
І кожен з них так мріє про весну,
Щоб мирним було наше світле небо,
Про дівчину – красиву й молоду,
Про діток і батьків …А що ще треба?
Всіх обійняти хочеться удома,
Садить городи та косить траву,
Вусатого спіймати в річці сома
Й переплести, мов хлопчиком, Десну.
Здається, мріє кожен про звичайне,
А скільки в цьому звичному – тепла…
Щоб усміхалась матінка страждальна
І вишня біля хати розцвіла.
Щоб більш не чула вибухів і ” градів”
Свята Вкраїна, батьківська земля,
Тому й не сплять в окопах наші хлопці
Заради Миру, Правди і Добра!!!
15.05. 2022 р.
Нескорений
«Гради» навколо, сльози і плач,
Чути двигтіння мотора,
Знищити хоче вражий літак
Рідну красу, що довкола.
Вдень і вночі не змовкає цей гул,
Люттю просякнуті очі…
Хлібця схотів старенький дідусь…
Більше нічого не хоче.
Плаче матуся, обійнявши дитя,
Плаче малеча без мами…
Так «огортала» кривава війна
Місто моє пазурЯми.
Рідний Чернігів мужньо стояв,
Вірно до Бога молився…
Ницо шулікою ворог кружляв,
Чернігів й на мить не скорився.
Рідний Чернігове, як не любить!
Як не пишатись тобою!
Вистояв ти серед болю й жалю
Перед страшною ордою
Вистояв в час надзвичайно важкий,
Час переломний й буремний,
Місто легенд і місто-герой,
Красень – нескорений й древній!
30. 05.2022