Тетяна Асадчева

З давніх-давен Контрактова площа була місцем для ярмарків і торгівель.

Завдяки вигідному розташуванню поруч із Дніпром і торговими шляхами, площа стала головним місцем укладання угод між купцями та ремісниками, а згодом перетворилося на центр економічної активності Києва. Адже після занепаду Верхнього міста, внаслідок монголо-татарської навали 1240 року, саме Поділ став важливим комерційним центром, а Контрактова площа — його серцем.

У XV столітті тут з’явилася ратуша та фонтан «Самсон», а згодом Братський монастир і комплекс церковних споруд. Згодом площа отримала назву Ринкова, адже саме тут купці укладали контракти та зберігали свої товари.

Ярмарки на Подолі приносили місту чималі статки. Фото з відкритих джерел

З плином часу міська влада почала офіційно регулювати торгівлю, що змушувало купців укладати контракти на право ведення бізнесу. Саме ця практика поступово закріпилася як основна функція площі, що привело до появи її сучасної назви.

Після пожежі 1811 року, яка вважається однією з наймасштабніших катастроф в історії Києва, зовнішній вигляд Подолу суттєво змінився. У цей період Поділ зазнав масштабної реконструкції, яку здійснили київський архітектор Андрій Меленський та його колега з Петербурга шотландський зодчий Вільям Гесте.

За проєктом Вільгельма Гесте на Контрактовій площі мав постати масштабний адміністративний комплекс, що включав Магістрат, Контрактовий будинок та Поштову станцію, з’єднані відкритими галереями.

Проте через брак коштів вдалося реалізувати лише частину задуму: збудували Контрактовий будинок — найменшу споруду з усього ансамблю. Велична будівля Магістрату, що мала прикрашати площу портиком із шести колон і двоярусною вежею зі скульптурним оздобленням, так і не була зведена. Також не вдалося реалізувати проєкт Поштової станції, яка мала стати важливим елементом міської інфраструктури.

Впродовж XIX–XX століть площа кілька разів змінювала свою назву — від Олександрівської до Червоної, поки у 1990-му році їй не повернули історичну назву — Контрактова.

Продовжуємо знайомитись із Контрактовою площею.

ГРЕЦЬКИЙ МОНАСТИРКолишній прибутковий будинок та дзвіниця Катерининського грецького монастиря. Фото з відкритих джерел

Цей значущий духовний центр грецької громади Києва існував на Контрактовій площі впродовж декількох століть.

Монастир Святої Катерини був заснований у 1738 році купцями та ремісниками грецького походження, які активно займалися торгівлею в місті.

Монастир святої Катерини у ХІХ столітті. Фото з відкритих джерел

Спочатку на території монастиря була дерев’яна каплиця, побудована грецьким торговцем Астаматіосом Стіматі, а у 1739-1741 роках її замінила кам’яна церква Святої Катерини у стилі українського бароко. У 1746 році громада офіційно перетворила храм на чоловічий монастир, який підпорядковувався Синайській єпархії.

Після пожежі 1811 року монастир вдалося зберегти, і в XIX столітті його розширили, збудувавши дзвіницю. У 1912-1913 роках на замовлення громади відомий архітектор Володимир Ейснер збудував розкішний прибутковий будинок.

Ця архітектурна пам’ятка вирізняється вишуканим класичним стилем: її головний фасад вражає монументальністю, оформлений у доричному ордері з декоративними «трофеями» в метопах, що додає композиції урочистості. Вхідний портал оздоблений симетричними фігурами Слави, які підкреслюють велич цієї споруди.

У 1928 році монастир ліквідували, а вже наступного року через аварійний стан було розібрано церкву Святої Катерини. Також був зруйнований верхній поверх дзвіниці, яку відновили у 1990-х роках.

У 2009 році на ній встановили карильйон — музичний інструмент із набором дзвонів, що додає особливого звучання цьому історичному місцю.

БУДИНОК НАЗАРІЯ СУХОТИ

Будинок дитячої творчості Подільського району розміщується в колишій садибі Назарія Сухоти. Фото: Тетяна Асадчева

Історична двоповерхова споруда на Контрактовій площі, 8, була зведена у 1804 році для київського підприємця та купця Назарія Сухоти, який використовував її для комерційних потреб: в ній розташовувалися його крамниця та австерія (ресторан), а при садибі діяла кінна пошта, що забезпечувала перевезення кореспонденції.

У 1838 році в будинок перевели служби Магістрату та Міської думи, які раніше функціонували в інших приміщеннях. Саме тоді на фасаді споруди з’явився міський герб, що засвідчував її адміністративне значення.

Третя київська гімназія на старовинній листівці кінця ХІХ століття. Фото з відкритих джерел

У 1874 році тут було відкрито Третю київську гімназію, яка стала важливим освітнім закладом міста.

У 1876-1878 роках споруда зазнала реконструкції для потреб гімназії, яку здійснили архітектори Олександр Шіле та Володимир Ніколаєв. Після завершення оновлення будівля набула виразних рис класицизму, характерних для того періоду.

У кінці XIX-на початку XX століття гімназія випустила чимало видатних діячів, серед яких історик Олександр Оглоблин, поет Григорій Чупринка, медик Феофіл Яновський та інші. Після закриття гімназії у 1919 році на її базі створили трудову школу № 20.

Сьогодні в історичній будівлі розташований Будинок дитячої творчості Подільського району.

НАЙСТАРШИЙ ЖИТЛОВИЙ БУДИНОК КИЄВА

Найстаріша житлова споруда у Києві знаходиться на Контрактовій площі у дворику. Фото: Тетяна Асадчева

Ця невеличка історична кам’яниця, яка розташована на Контрактовій площі, 7, була зведена ще у 1760 році. Завдяки кам’яному першому поверху споруда вціліла у Подільській пожежі 1811 року та збереглася до нашого часу.

Відомо, що спочатку ця садиба належала дворянину Леонтію Вишневському, пізніше її придбала родина Нечаєвих — відомих кондитерів, які займалися виробництвом і продажем пряників на контрактових ярмарках.

Кам’яниця була зведена ще у XVIII століття. Фото: Тетяна Асадчева

Будівля має статус пам’ятки архітектури та є однією з небагатьох житлових споруд XVIII століття, що збереглися в історичному центрі Подолу. Сьогодні в ній продовжує жити сьоме покоління родини Нечаєвих, яке докладає зусиль до її збереження та реставрації.

Цей будинок є не лише архітектурною пам’яткою, а й значущим свідком історії Києва, що зберігає дух старого міста.

Побачити унікальну пам’ятку можна у дворику, пройшовши до нього лише через арку на вулиці Фролівській.

БУДИНОК КУШНІРСЬКОГО ЦЕХУ

Будинок кушнірського цеху — цегляна двоповерхова споруда з підвалом, яка є важливим елементом історичної забудови Контрактової площі.

Його зведення розпочалося у 1799 році, а значну реконструкцію провели у 1858 році за проєктом архітектора Миколи Самонова, який інтегрував оновлення до існуючої споруди.

Первісно будинок був частиною садиби кушнірського цеху, розташованої на розі площі та провулка, який зник після перепланування Подолу після великої пожежі 1811 року. У 1813 році садибу передали у власність бургомістра Лакерди, а пізніше, у 1850 році, вона перейшла до купця Г. Покровського, який займався винною, бакалійною та парфумерною торгівлею.

Архітектура споруди поєднує елементи класицизму та міської забудови XIX століття, що робить її важливим свідком історичних трансформацій Подолу.

Реставрація будівлі кушнірського цеху у 2016 році. Фото: Вікіпедія

Будівля виконана у стилі пізнього класицизму з характерними архітектурними деталями. Її фасад має дві майже ідентичні частини, хоча одна з них вирізняється більшою насиченістю декоративних елементів. Будинок має три балкони з ажурними металевими ґратами та арковий проїзд на подвір’я. Колись інтер’єр був оздоблений ландшафтним живописом та ліпленням, однак ці елементи не збереглися.

У кінці XIX-на початку XX століття в будівлі функціонувала Київська міська безкоштовна народна читальня, заснована у 1891 році, а також численні мануфактурні та торговельні крамниці.

Наразі споруда залишається не лише визначною архітектурною пам’яткою, а й свідком ремісничої та торговельної історії Києва, представляючи один із найкращих зразків класицизму, що збереглися в нашому місті.

Детальніше за посиланням:

https://vechirniy.kyiv.ua/news/110729/

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Баканов, В. А. Забытые страницы киевского быта : [сборник кратких очерков и эссе] / Виталий Баканов. – Киев : Скай Хорс, 2011. – 252 с. : фотоил., портр.

Доценко, Т. Київ. Мандрівка стародавнім містом : [фотоальбом] = Kyiv. A Walk Around The Ancient City / Т. Доценко, М. Лябах, О. Парамонов. – Київ : Київський дім, 1998. – 57 с. : іл.

Закревский, Н. Летопись и описаніе города Кіева. Ч. 1. Описаніе / сост. Николай Закревский. – Москва : Въ Университет. Тип., 1858. – 266 с. : карт., рис.

Єрофалов-Пилипчак, Б. Л. Архітектура незалежного Києва : сторінками архітектурного часопису А.С.С./А+С. [Т. 1. Дуже великі проекти : книжка-білінгва] / Борис Єрофалов-Пилипчак ; [Українська Академія Архітектури ; Національна Спілка Архітекторів України ; Київський Національний Університет Будівництва та Архітектури]. – [Київ] : А+С, 2020. – 828 с. : іл.

Ієвлева, В. П. Пам’ятки індустріального розвитку Києва кінця XIX – першої третини XX століття / Валерія Ієвлева ; Міністерство культури і туризму України ; Державна служба з питань національної культурної спадщини ; Науково-дослідний інститут пам’яткоохоронних досліджень. – Київ : [Прес-КІТ], 2008. – 247 с. : іл.

Статті

Гирич, І. Київський путівник. Закінчення / Ігор Гирич // Київ. – 2014. – № 6. – С. 163-177. – (“Київ” про Київ).

Маковець, О. Прекрасний, стародавній, заповітний Київ : де три богатирі боролися з драконами, чому на Голосієвому “голосили” та що робили на Уздихальниці / Олена Маковець // Вечірній Київ. – 2014. – 12 черв. (№ 23). – С. 6-7 : фото.