Марина Віллівна Гримич – антропологиня, етнологиня (докторка історичних наук), фольклористка (кандидатка філологічних наук), професорка. Видавчиня (директорка видавництва «Дуліби»), менеджерка культурних проєктів. І продуктивна письменниця – авторка майже двох десятків романів (деякі з них – під псевдонімом Люба Клименко).
Народилась Марина Гримич 4 квітня 1961 року в Києві, в україномовній родині. Батько майбутньої ученої – відомий перекладач з більш як 25 мов, лауреат премії ім. Максима Рильського за перекладацький доробок, на той час лише розпочинав свою літературну кар’єру і працював у газеті «Молодь України», в редакції журналу «Дніпро». Мама була студенткою п’ятого курсу філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Пізніше вона стане доценткою цього ж університету і завідуватиме кафедрою історії літератури та журналістики в Інституті журналістики КНУ.
З раннього дитинства дівчинку привчали до книжок. Навчаючись в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на слов’янському відділенні філологічного факультету, Марина почала видаватись як перекладачка зі словенської, сербохорватської та македонської мов. Трохи пізніше письменниця публікує свої перші поетичні спроби у журналах «Дніпро» та «Жовтень».
Довгий час займалася виключно наукою – в різних галузях (фольклористика, методика викладання української мови як іноземної, етнологія, історія, антропологія). Її перу належить кілька авторських монографій, а також вона є керівницею, упорядницею та науковою редакторкою великих проєктів, колективних наукових монографій та наукових збірників. За монографію «Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців XIX – початку XX ст.» здобула премію імені Тараса Шевченка Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004).
В художній літературі – з початку 2000-х, працює як у белетристиці, так і в серйозній інтелектуальній романістиці. З 2004 року Марина Віллівна – член Спілки письменників України.
Останні 15 років Марина Гримич активно присвячує культурній дипломатії: її чоловік, Ігор Осташ, був Надзвичайним та Повноважним Послом України в Канаді, а з 2016 року служить у Лівані. Ця сфера для Марини Вілівни не чужа, вона займалася українськими програмами міжнародного ярмарку у Бейруті. За сприяння Марини Гримич відбуваються переклади українських творів арабською мовою, зокрема, Агатангела Кримського, Івана Франка. Вийшла з друку книга Ігоря Осташа «Український Ліван» – двома мовами: українською та арабською.
Тексти Марини Гримич перекладалися багатьма мовами – французькою, англійською, польською, чеською і арабською.
21 січня 2025 року саме в День Соборності України у бібліотеці відбулася презентація книги Марини Гримич «Умерови. Історія однієї родини на тлі кримськотатарського національного руху XX–XXI ст.». Модератором події був Надзвичайний і Повноважний Посол України – Ігор Осташ. В онлайн форматі доєдналися до заходу викладачі та студенти Сіверськодонецького фахового коледжу культури і мистецтв імені Сергія Прокоф’єва.
27 червня 2025 року у бібліотеці відбувся зворушливий творчий вечір, присвячений 100-літтю видатного українського письменника, літературного перекладача, лауреата премії ім. Максима Рильського – Віля Григоровича Гримича (1925–2016). Модераторкою вечора виступила донька Віля Гримича – Марина Гримич, українська письменниця, кандидатка філологічних та докторка історичних наук, членкиня Спілки письменників України, Національної спілки краєзнавців та ПЕН клубу, а також засновниця та директорка видавництва «Дуліби».
Знайти й ознайомитися з книгами та публікаціями Марини Гримич ви зможете, скориставшись електронним каталогом бібліотеки.
