25 січня відбулася мистецька онлайн-лекція: «Художник Опанас Заливаха. Наперекір долі», яку провів для читачів публічної Бібліотеки імені Лесі Українки мистецтвознавець і художник Анатолій Горовий.
Лекцію модерувала Богдана Гайворонська.
Герой оповіді — український живописець, відомий шістдесятник.
Його становлення як українця відбувалося складно, через терни та удари долі.
Ще коли Опанас був малим, батьки змушені були втікати від Голодомору з України до Сибіру, де минули його молоді роки.
Навчався в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна в Ленінграді, але був виключений за «поведінку, не гідну радянського студента». Втім, університет все ж вдалося закінчити, і в 1957 року Заливаха потрапив на практику до Гуцульщини. Саме там митець уперше замислився про те, що він – українець, який не знає української мови. Відтоді почалося його внутрішнє національне відродження. Художник залишився жити на батьківщині.
Найвідоміший твір Опанаса Заливахи так і не був презентований. У 1964 році у співавторстві з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко було створено вітраж «Шевченко. Мати» у вестибюлі Червоного корпусу КНУ. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, тож вітраж був знищений адміністрацією університету.
Вже наступного року художник отримав вирок на 5 років заслання у мордовському таборі.
Після звільнення Опанас Заливаха втнув несподіваний жарт над КДБ – одружився з Дариною, племінницею Степана Бандери. Звісно, на весіллі було більше агентів у штатському, ніж гостей.
Він заповідав не створювати собі пам’ятників, але вдячні жителі Івано-Франківська не дотрималися заповіту земляка, і поставили пам’ятник Опанасові Заливасі.
Дивіться прямий етер у записі, щоб більше дізнатися про особистість цього непересічного митця.