Адреса: Андріївський спуск, 23
Телефон: (044) 278-12-21
Вона збудована у 1747-1762 роках у стилі бароко за проектом видатного архітектора Ф.-Б. Растреллі. Довершеність ліній, чіткі пропорції, дивовижна гармонія форм і навколишнього ландшафту здобули їй загальне визнання і славу. Андріївська церква є однією з чотирьох пам’яток України, що увійшли до каталогу „100 чудес світу”, виданого в Німеччині у 2002 році. Вона давно вже стала візитною карткою міста та зразком для наслідування у будівництві культових споруд.
Серед сакральних пам’яток, збудованих за проектом архітектора Ф.-Б. Растреллі, де інтер’єри збереглися частково, а первісне їх оздоблення не збереглося взагалі, або дійшло в незначних фрагментах, Андріївська церква зберегла не тільки автентичні архітектурні форми, найбільший відсоток оздоблення екстер’єру, але й у всій повноті донесла до наших днів своє внутрішнє оздоблення, яке є неперевершеним зразком православного церковного інтер’єру стилю бароко.
Збудовано Андріївську церкву на стрімкому відрозі Старокиївського плато, який послужив своєрідним природним п’єдесталом для споруди церкви. На цьому місці, за літописним переказом, апостол Андрій Первозванний – перший проповідник християнства на землях Київської Русі – у І столітті н. е. встановив хрест і провістив виникнення великого міста. Починаючи з ХІ ст. на цьому пагорбі, змінюючи одна одну, будувалися і з часом руйнувалися дерев’яні та кам’яні церкви на честь Андрія Первозванного.
Андріївська церква XVIII ст. будувалася на замовлення імператриці Єлизавети – дочки Петра І, яка вирішила побудувати у Києві царську резиденцію, частиною якої і була Андріївська церква. 9 вересня 1744 року відбулася урочиста церемонія закладання Андріївської церкви, під час якої імператриця Єлизавета власноруч поклала в підвалини храму перші три цеглини – як символ майбутнього будівництва. Спочатку проектування Андріївської церкви було доручено Йоганну Готфріду Шеделю, але його проект Петербурзька Канцелярія від будівель відхилила, а складання нового проекту доручила обер-архітектору імператорського двору Франческо Бартоломео Растреллі. Будівництвом церкви керував московський архітектор І.Ф. Мічурін, а до спорудження будівлі було залучено найкращих російських, українських та іноземних майстрів.
У Києві І. Мічурін розробив робочі креслення, плани і профілі Андріївського пагорба. Він провів інженерно-геологічне дослідження будівельного майданчика і переконався, що на глибині 13-14 м залягає міцний материковий грунт, а вище – насипні грунти, просякнуті водами підземних джерел. Він розробив конструкцію кам’яного підмурка, поєднавши його з двоповерховою будівлею „cвященицьких покоїв”, запроектованого Растреллі. Таким чином було створено масивні підвалини – стилобат церкви та її паперть. Для зведення стилобату здійснили виймання грунту, відведення грунтових і джерельних вод. Фундаменти залягають на глибині 13,9 м зі східного боку від рівня паперті, з західного – 12,9 м. Споруда церкви змурована з високоякісної білої та червоної цегли. Капітелі, орнаментальні прикраси фасадів виготовлені з чавуну, загальна вага яких сягає 97 тонн.
Через стрімкість пагорба замість запроектованого Растреллі пандуса до церкви було влаштовано дерев’яні сходи, які в 1844 році замінено на чавунні. Будівництво та оздоблення Андріївської церкви розтягнулося на багато років. Освячення її відбулося 19 серпня 1767 року. Задумана як палацова, Андріївська церква невдовзі після побудови втратила опіку царського двору. У 1768 році церкву було передано Київському магістрату, а пізніше – Київській міській думі.
Після освячення Андріївська церква працювала як звичайна діюча церква до 1932 року, аж поки за рішенням радянського уряду в ній було припинено богослужіння. У 1935 році церква на правах філії увійшла до складу історико-культурного заповідника „Всеукраїнське музейне містечко”. У 1939 році в ній розміщується філія Софійського антирелігійного музею. В роки Другої світової війни в Андріївській церкві поновлюються богослужіння.
У 1961 році церква як діюча закривається. Постановою Ради Міністрів УРСР № 766 від 10 липня 1962 року споруду Андріївської церкви передано на баланс Держбуду УРСР, а наказом Держбуду УРСР № 4 від 10 січня 1968 року – Державному архітектурно- історичному заповіднику „Софійський музей”. 10 вересня 1968 року Андріївська церква відкривається як архітектурно-історичний музей-філія заповідника. З 1987 року вона входить до складу Національного заповідника „Софія Київська” на правах відділу.
Андріївську церкву побудовано в стилі бароко. Через складність рельєфу, джерельні та грунтові води церкву було поставлено на 14-метровий стилобат, який з боку Андріївського узвозу має вигляд двоповерхової споруди.
Храм розміщено посередині п’ятикутної тераси, до якої ведуть чавунні сходи з трьома майданчиками.
У плані церква має форму хреста, північна й південна гілки якого значно коротші західної та напівкруглої східної: довжина споруди – 31,7 м, ширина – 20,4 м, висота від паперті до хреста на центральній бані – 50 м. Церква має п’ятибаневу композицію, яка складається з великої центральної бані та чотирьох декоративних веж, що увінчують пілони-контрфорси, розміщені на діагональних вісях споруди між гілками хреста.
Зовні пілони прикрашено колонами коринфського ордера, поставленими на високі п’єдестали – по дві з трьох боків кожного пілона. Увінчуються пілони стрункими вежами, колонами з капітелями іонічного ордера, декоративними нішами, маківками з мереживними хрестами.
Посередині будівлі здіймається барабан заввишки 10 м і діаметром 14 м, у якому прорізано вісім напівкруглих угорі вікон. Над барабаном височить сфероподібна баня, що займає домінуюче місце в силуеті церкви. Баню поділено позолоченим орнаментом на вісім секторів, у кожному з яких люкарна. Увінчують баню маківка і хрест.
Стіни споруди церкви діляться по горизонталі архітектурними профілями на три нерівні частини: цоколь, стіну й антамблемент з фронтонами. Посередині західного фасаду – єдиний вхід з металевими дверима, оздобленими орнаментами і хрестами. У декоруванні фасадів застосовано ритми одиничних і подвійних пілястр з коринфськими капітелями, карнизи складного профілю, рельєфні барокові орнаменти. На тимпанах фронтонів розміщено чавунні картуші з монограмою імператриці Єлизавети.
Великі та малі вікна основного об’єму оздоблено ліпними наличниками, а капітелі колон і пілястр вилито з чавуну й позолочено. Барабан бані декоровано пілястрами з іонічними капітелями, антаблементом, картушами.
Пластично-образну виразність споруди значною мірою зумовлює застосування у фарбуванні фасадів білого, бірюзового кольорів та позолоти.
Інтер’єр Андріївської церкви площею 303 кв. м – центрально-баневий безстовпний простір, в якому виразно читаються хрестоподібний план споруди, архітектурне членування стін пілястрами, карнизами та віконними прорізами. Гілки хреста перекрито коробовими склепіннями, а підпружні арки й паруси центральної частини підтримують барабан, який вивершується банею.
За характером оздоблення храм всередині можна розділити на дві частини – стіни та баню. По периметру приміщення проходить карниз складного профілю, а вертикалі підкреслено пілястрами іонічного ордера. У барабані вісім вікон чергуються з такою ж кількістю подвійних пілястр коринфського ордера. Баню поділено на вісім трикутних секторів, у кожному з них прорізано люкарну та розміщено живописне полотно. Вікна в інтер’єрі розміщуються двома ярусами: у першому – великі за розміром, півциркульні; у другому – невеликі круглі люкарни.
Первісну чавунну підлогу церкви в кінці ХІХ ст. було замінено на мармурову.
Враховуючи надзвичайну цінність пам’ятки наша держава надала пропозиції щодо внесення Андріївської церкви до Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО.