05.03.2026
«В Україні формується особливий тип воєнної літератури – такий, що відкидає універсальність класичних воєнних наративів. Йдеться не про романтизацію війни й не про естетику страждання. Йдеться про фіксацію реальності, яку світ не має права ігнорувати», – каже Юлія Орлова, генеральна директорка видавництва Vivat.
Книга Євгенії Подобної – це не тільки про наше сьогодення, наш біль, наші втрати. Історії про війну не бувають легкими. Беручи до рук це видання, слід бути готовим до того, що серце почне калатати та палати гнівом, а з очей самі поллються сльози. Утім, голоси з книжки необхідно почути не тільки кожному українцю, але й усьому світові, щоб ніколи не забувати, хто ворог і за ким правда. Ця книга – важкий, але надзвичайно важливий матеріал для внутрішньої роботи. Вона про те, як серед руїн народжується незламність, і це саме те, що дає терапевтичний ефект.
Подобна, Є.В. Її війна : 25 історій про сміливість, силу і любов / Євгенія Подобна ; [худож. Т. Копитова]. – Харків : Vivat, 2023. – 286 с. : іл., портр.
Двадцять п’ять жінок – військових, медикинь, волонтерок, переселенок, журналісток – жінок, які пройшли полон, або які чекають із полону найрідніших, які зазнали непоправних втрат на цій війні, але мають стільки сили і любові, що діляться ними з нами. Ці правдиві до болю історії неможливо читати без сліз, але вони нам необхідні. Потрібні, щоб знайти слова описати власний біль. Читаючи історії, що їх пережили героїні книги, ми знаходимо назви для своїх почуттів. Це допомагає не тримати все в собі, а вивільняти емоції через текст.
Читання про війну в реальному часі – це не розвага, це спосіб осягнути те, що з нами відбувається, і зберегти нашу пам’ять. Коли руйнується світ навколо, ми шукаємо, що може нас підтримати – про це розповідають дівчата; про віру, обов’язок, любов до дітей, професію. Героїні часто кажуть: «Я не герой, я просто робила те, що треба».
Читати такі книги дуже боляче, але неможливо й мовчати. Багато хто каже, що зараз не час для книжок про війну – занадто багато болю навколо. Та саме зараз вони найпотрібніші. Читати про наші втрати – це акт солідарності. Коли ми гортаємо сторінки про Бахмут, Маріуполь чи безсонні ночі під обстрілами, ми кажемо: «Я бачу твій біль. Я пам’ятаю. Ти не один». Наше сьогодення виткане з розірваних доль і неймовірної сили. Якщо ми не будемо читати ці історії, ми ризикуємо втратити частину себе. Книжки про війну – це не про смерть, це про те, як ми вибираємо життя кожного дня, попри все. Берегти пам’ять, читати своє, бо в цих рядках – ми.
Порада від бібліотерапевтів: якщо вам важко читати такі книги зараз, це нормально. Читайте дозовано, не намагайтеся прочитати все за один вечір, чергуйте з іншими жанрами, діліться своїми враженнями від прочитаного з іншими. Бережіть себе.
Запрошуємо до читання! Книга є у бібліотеці та бібліотеках міста.