Наші працівники продовжують розповідати вам про свої улюблені книги.Сьогодні про книгу “Над зозулиним гніздом” Кена Кізі розкаже Богдана Гайворонська, завідувачка відділу бібліотечних комунікацій.
Це одна з книг, які вплинули на моє світобачення і змінили моє життя.
Ця історія не схожа на жодну іншу, вона закарбовуєттся в серці назавжди. Вона про боротьбу та перемогу, про підлість і благородство. Рендл МакМерфі в надії уникнути ув’язнення імітує психічно хворого і потрапляє на примусове лікування. У психлікарні він зустрічається з душевно зламаними людьми, чий гнітючий стан спричинений не власними хворобами, а жорстокою системою. Кожен із цих пацієнтів унікальний, але я найбільше полюбила вождя Помело (думаю, як і багато хто з читачів). Підкорений білими індіанець гігантського зросту, який прикидається глухонімим, бо так його менше зачіпають… Він схожий на всю індіанську спільноту, грандіозну та прекрасну, але слабку перед підлістю загарбника, який прийшов на його землю.
У кожного героя своя трагедія, кожен змушує переживати і співчувати.
Сюжет розвивається на реальному історичному тлі, у ньому без прикрас змальовано каральну психіатрію та знищення американських індіанців, багато з яких просто спилися, як і батько вождя Помело.
Але наприкінці книги мене захопило відчуття перемоги й торжества. МакМерфі заплатив дорогу ціну, але зламав систему і переміг дракона. Він змінив життя багатьох, злочинець виявився благороднішим та людянішим за “порядних людей” у медичних халатах і краватках.
Хочу сказати, що фільм за книгою дуже відрізняється, але він не менш геніальний. Це два різних мистецьких витвори, і обидва – чудові! Найбільше мене вразило те, що режисери зуміли знайти на роль вождя справжнього індіанця гігантського зросту, саме такого, яким я його уявляла.
Раджу вам почитати книгу, а потім подивитися фільм, і обіцяю, що ви будете вражені.