Микола Семенович Гриценко — український журналіст, поет, прозаїк, громадський діяч. Президент благодійної організації “Фонд сприяння ініціативам газети «День». Член Національних спілок журналістів та письменників України. Заслужений діяч мистецтв України, лауреат літературних премій і конкурсів. Народився 9 травня 1962 року у селі Тимченки, Сумська область (УРСР).
Після закінчення Козелянської середньої школи вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка, де отримав фах телевізійного журналіста.
Служив у лавах Радянської Армії. У 1986 році у складі військових підрозділів брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Після демобілізації почав працювати у Сумському облтелерадіокомітеті. При створенні головної редакції телебачення в 1987 році, став першим головним редактором телебачення Сумського облтелерадіокомітету. На сумському телебаченні був автором і ведучим багатьох циклів популярних телепрограм з 1987 по 1995 рік. В 1995 році був призначений представником Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Сумській області. Брав безпосередню участь в розробці та реалізації концепції розвитку телерадіомовного простору Сумської області.
З 2000 року працює в центральному апараті Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, є керівником прес-служби Національної ради, головним редактором журналу «Вісник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення».
З 2012 року — президент благодійної організації “Фонд сприяння ініціативам газети “День”.
Микола Гриценко є автором низки книг прози, поезії і публіцистики: “Довго кувати зозулі” (1993), “Білий налив” (1994), “Самар” (1998), “Книжка” (2000), “Голоси на вітрі” (2004), “Живи добром” (2009), “Повернення дощу” (2010), “САМАР-І-Я” (2012), “На зелених іконах дерев” (2014), збірка любовної поезії “Лови/Love” (2018).
Гриценко Микола
