Тетяна Асадчева

Ці вишукані старовинні водограї називають живим символом Києва, який увібрав у себе його дух, відображаючи зміни міста та європейську елегантність кінця XIX століття.

На межі XIX-XX століть Київ стрімко змінювався, перетворюючись із провінційного містечка на потужний діловий і промисловий центр. Одним із ключових етапів міської модернізації стало облаштування централізованого водопостачання, яке не тільки забезпечило мешканців водою, а й подарувало місту його знамениті фонтани.

Перші водограї з’явилися в Києві ще у XVII столітті, коли вода природним шляхом надходила дерев’яними трубами з джерел на Київських горах. На той час вони виконували не лише естетичну функцію, а й практичну — їх використовували для господарських потреб, напування коней та гасіння пожеж.

Справжній прорив у розвитку водопостачання стався у 1870-х роках, коли Київська Міська Дума ухвалила рішення про будівництво централізованого водогону. Це стало поштовхом до створення міської мережі водограїв.

Однак не всі фонтани одразу стали окрасою міста. Так, у 1843 році на Думській площі (нинішньому Майдані Незалежності) за ініціативи генерал-губернатора Дмитра Бібікова з’явився водограй, який через свої незграбні архітектурні форми та технічні прорахунки отримав у народі глузливе прізвисько «Урод». Дотепні кияни жартували, що така назва більше пасує самому Бібікову, якого мешканці міста недолюблювали. Зрештою, фонтан майже не використовували за призначенням — здебільшого він слугував поїлкою для коней.

Цей невдалий водограй простояв кілька десятиліть, аж поки на початку XX століття його не замінили одним із чавунних фонтанів, створених на заводі інженера Олексія Термена. Нащадок французьких емігрантів, Термен був відомий не лише як виробник обладнання для цукрових заводів, а і як один із розбудовників міської інфраструктури. Саме на його підприємстві між 1899 і 1901 роками було виготовлено сім чавунних фонтанів, що стали справжньою окрасою Києва.

Вважається, що архітектор Олександр-Петро-Адріан Шіле спроєктував ці водограї за мотивами паризького фонтану на площі Вогезів. Відомий зодчий зумів гармонійно поєднати європейські традиції з архітектурним стилем Києва. Цікаво, що їхній дизайн включав декоративні елементи у вигляді левових голів, з пащ яких текла вода.

За міською легендою, майстри ливарного цеху додали їм людських рис, створивши карикатурний образ свого скандального начальника, тим самим увічнивши його «портрет» у металі.

Окрім своєї декоративної функції, ці фонтани слугували джерелами води для містян. Будь-хто міг пити воду з них безоплатно, а для господарських потреб необхідно було сплатити символічний внесок.

Фонтан Термена на площі біля театру Івана Франка. Фото: Тетяна Асадчева

Впродовж своєї понад 120-річної історії фонтани Термена залишаються важливою частиною Києва, переживши десятиліття змін, реставрацій і навіть демонтажу. Вони продовжують струменіти, нагадуючи про епоху, коли місто формувало свій стиль, сповнений європейської елегантності. Вони є мов живими сторінками історії столиці, що зберігають пам’ять про майстрів, чиї руки створили цю красу.

Фонтани Термена можна знайти у різних куточках Києва, зокрема, у Маріїнському парку, Міському саду, сквері біля Золотих Воріт, сквері перед театром імені Івана Франка та сквері на вулиці Олеся Гончара, де один із фонтанів був перенесений із Софійської площі.

Фонтан біля Золотих воріт. Фото: Тетяна Асадчева

Також збереглися кілька менших фонтанів у сквері «Поліцейський садок» на вулиці Івана Федорова, де раніше розташовувався завод Термена, а також у скверику на вулиці Володимирській та алеї між Софійським і Михайлівським соборами. Два малі фонтани можна побачити на закритій території Маріїнського палацу.

Цікаво, що фонтанам Термена присвячена одна зі скульптур проєкту «Шукай!» Юлії Бевзенко, яка розповідає історію Києва через бронзові мініскульптури. Її можна знайти на стіні кафе «Трішки більше» за адресою вул. Володимирська, 40/2.

Ці водограї — не просто пам’ятки. Вони є частиною міського духу, свідками змін Києва та символами естетики, що інтегрувала європейський стиль у міський ландшафт наприкінці XIX століття.

Детальніше за посиланням:

https://vechirniy.kyiv.ua/news/112348/

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Ділові люди старого Києва / [упоряд. В. Лисенко]. – Київ : [Б.в.], 2011. – 93 с. : іл.

Забудова Києва доби класичного капіталізму, або Коли і як місто стало європейським /А.Б. Бєломесяцев [та ін.] ; за заг. ред. М.Б. Кальницького, Н.М. Кондель-Пермінової. – Київ : ВАРТО, 2012. – 559 с. :

З історії київської архітектури [електронний ресурс] : 14 фільмів / режисер Валентин Соколовський ; упоряд. Валерій Лисенко. – Київ : Київнаукфільм : Укртелефільм, 2011. – 1 комп'ютерний диск.

Кудрявцев, Л. О. 20 архітекторів, які будували Київ / Л.О. Кудрявцев. – К. : ДрУк, 2003. – 128 с. : іл.

Липська, 9 : каріатиди архітектора Шіле // Друг, О. М. Липський гербовник / Ольга Друг. – Київ : Либідь, 2016. – С. 51-53 : іл., портр.

Статті

Гирич, І. Київський путівник : Хрещатик і Липки / Ігор Гирич // Київ. – 2013. – № 6. – С. 151-176. – (“Київ” про Київ).

Гирич, І. Київський путівник : Хрещатик і Липки / Ігор Гирич // Київ. – 2013. – № 9. – С. 157-183. – (“Київ” про Київ).