Конференція «Київський літопис 2021», що ініційовна ГО «Гільдія професійних екскурсоводів та гідів-перекладачів» у партнерстві з Публічною бібліотекою ім. Лесі Українки цьогоріч відбулася у форматі онлайн на платформі Zoom 3 березня 2021 року та тривала з 12.00 до 17.00.
Відкрила конференцію Наталія Віталіївна Пирогова – голова ГО «Гільдії професійних екскурсоводів та гідів-перекладачів», яка оголосила мету конференції – популяризація історії міста Києва, поширення інформації щодо актуальних тем досліджень, музейних тем, обмін новинами з досліджень історії екскурсознавства у Києві, києвознавчих надходжень у фонди бібліотек Києва.
Директор Публічної бібліотеки імені Лесі Українки Ольга Романюк подякувала за честь відкривати конференцію, зауважила на спільних завданнях, які стоять перед бібліотекарями і києвознавцями – поширення краєзнавчих знань та зробила огляд онлайн-ресурсів бібліотеки, корисних для києвознавчих досліджень. Представила «Цифрову бібліотеку «Київ» та продемонструвала опції ресурсу для ефективного пошуку потрібних видань. Звернула увагу на електронний каталог та його можливості для відслідковування новинок, що надходять у фонди бібліотек Києва.
Бібліотекар відділу краєзнавчої літератури та бібліографії Вікторія Цвєткова ознайомила учасників конференції із києвознавчими новинками, які нещодавно поповнили фонд бібліотеки.
Михайло Борисович Кальницький, києвознавець, історик, літератор, журналіст висвітлив тему про те, які друковані та архівні джерела дозволяють нам локалізувати місцезнаходження юдейських молитовень у ті чи інші епохи. Водночас викрито певні історичні міфи з цього приводу. Олена Мокроусова, українська історикиня, пам’яткознавиця, києвознавиця, кандидат історичних наук виступила з темою про участь іноземців та митців з різних міст імперії у київських архітектурних конкурсах ХІХ – початку ХХ століть. У цілому географічна мобільність архітекторів в Російській державі була невисокою. Як правило, вони не були вільними митцями, а намагалися обійняти офіційну посаду в органах самоврядування, державних установах чи відомствах, навчальних закладах тощо. Отримавши певне коло замовників в якомусь місті, рядовий проектувальник вже зрідка виходив за межі свого регіону. Крім того, в кожному місті архітектори часто не охоче пускали «чужинців» до свого тісного професійного кола зі своїми правилами. Тому саме архітектурні конкурси відкривали до Києва шлях архітекторам з інших міст Російської імперії, зокрема Варшави, Москви, Одеси, Севастополя, Тарту. Кілька міжнародних змагань ввели в історію київської архітектури імена іноземних фахівців – з Німеччини, Швеції, Швейцарії, Італії, Франції. Втім, їх діяльність була епізодичною.
Дмитро Вортман, картограф, науковий редактор «Енциклопедії історії України» (ЕІУ) презентував дослідження про перші сто років історії Києва: що ми про це знаємо і чого ніколи не дізнаємося: що святкували у 1982 році? Нова генерація київських археологів зменшує вік Києва на 400 років. Писемні та археологічні джерела про ранній Київ. Трохи теорії: вірити чи не вірити історичним джерелам; що спільного у роботі історика та слідчого. Що має робити історична наука у випадках, коли джерела мовчать або їх замало, щоб відновити картину минулого. Літописні поляни – реальність чи фантом? Слов’янські поселення: попередники міста, але ще не місто. Ще трохи теорії: що таке географічний детермінізм. Коли спрацювало унікальне географічне положення Києва, або Як корпорація піратів перетворилася на державу. Курганні некрополі: де мешкали небіжчики за життя? Старокиївське городище та навколишні поселення. Псевдогородище на Юрковиці. Поділ: скільки тієї весни? Марні пошуки найдавнішої князівської резиденції (все-таки Замкова гора?). «Город Володимира»: ставка вождя «північних варварів» перетворюється на столицю християнської держави.
Лілія Бевзюк-Волошина, завідувачка Музею Марії Заньковецької, кандидат мистецтвознавства презентувала першу пішохідну екскурсію від Музею Марії Заньковецької “Шлях додому Марії Заньковецької”, зокрема, як Музей прагне вийти за власні межі та показати Київ з театральним присмаком. Відома актриса, перша народна артистка України Марія Заньковецька спочатку приїздила у Київ лише на гастролі, потім працювала у Першому стаціонарному театрі М. Садовського (1907-1909 рр.), і зрештою оселилася тут у 1918 році і провела останній період свого життя. Її оселя по вул. Велика Васильківська, 121 знаходилася фактично на околиці міста, у Деміївці. Тоді, на початку ХХ століття, Київ був зовсім інакшим. Часто їй доводилося ходити пішки до місця роботи, до Народного театру, який знаходився в Троїцькому народному домі (нині тут Національна оперета України, вул. Велика Васильківська, 53/3). Ми наважилися на першу пішохідну екскурсію Музею Марії Заньковецької. Презентація маршруту планується на початок квітня.
Олексій Гедеонов, соціолог, письменник виступив на тему «Наш магічний реалізм. Тяглість традиції». Третє березня – день письменника, отже, не можна обійти розповіддю перший художній твір, у якому згадано Київ. Твір ХІІ століття, де Київ виступає місцем дії, де все закінчується добре, ще й на всім відомій локації. А тут одразу багато запитань. Бо це ж Київ. Чи справді всі локації відомі? Чи всі таємниці першого художнього твору про Київ нині відкрито? Яка магічна дія відбувається у священнім місті на священній горі? Є нагода і трохи часу подивитися на “Слово…” з незвичної точки зору.
Андрій Вялець, заступник генерального директор з наукової роботи Національного історико-архітектурного Музею «Київська фортеця” презентував дослідження про Лисогірський форт Київської фортеці – історію будівництва, міфи, реальність та перспективи, розкрив тему зародження ідеї побудувати форт на Лисій горі як черговий етап розвитку Київської фортеці. Як йшло будівництво, що було побудовано в результаті, як форт існував на військовій службі до початку 80-х років та що з ним було потім. Які страти та де відбувались на форті, інші легенди, пов’язані з цією місцевістю (безкрайні печери монахів, підземний завод ремонту танків “Тигр” , величезний підземний комплекс під горою, входи до якого підірвано, та інші фантазії). А також про теперішній час, розмінування форту та перспективи музеєфікації.
Валентин Антонюк, завідувач відділу науково-освітньої роботи Музею історії міста Києва висвітлив тему «Туристичний потенціал Музею історії міста Києва».
Валерій Лисенко член Гільдії Гідів взяв участь у конференції з темою « Київ на перехресті шляхів» про сліди наших далеких предтеч на карті Київщини.
Про Київські адреси “Розстріляного Відродження” говорила Бондаренко Алла, член Гільдії Гідів.
А Вікторія Бойко – про Революцію Гідності на шляху історіі.
Такий формат обміну знаннями,як це було сьогодні – однозначно піде на користь розвитку туристичної привабливості Києва, сприятиме оновленню туризму та розробці унікальних маршрутів.
