Серед тих, хто взяв участь у конкурсі «Поетична зима Миколи Сома», – Ніна Миколаївна Габінська. Народилася поетеса в м. Бориспіль Київської області. Освіта – вища економічна (закінчила Київський торговельно-економічний університет у 1972 році).
Ветеран праці, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС (1986 р.) Ш категорії, має інвалідність. З 1993 року пересувається на милицях або на візку. Любить природу, музику, літературу, рукоділля, розв’язувати кросворди і судоку у вільний час. Триразова переможниця у фестивалі-конкурсі ім. Андрія Малишка («Поетичний рушник»), дворазова переможниця у Фестивалі-конкурсі « Неспокій серця». Має диплом-відзнаку у фестивалі-конкурсі ім. Максима Рильського «Троянди й виноград» (2017 р).
Авторка трьох власних поетичних збірок та є співавторкою у 6-ти різних альманахах. Входить до Асоціації поетів-ронделістів України.
Поезія Ніни Габінської
Скажуть: «Дивна вона»…
Скажуть: «Дивна вона», і осудять…
За ту іскру, що в ній не згасла,
За тепло, що й мороз не остудить,
Чи за дрібку талантів, власне…
Ще за те, що лице своє має,
Бере силу в землі і в неба,
Свою думку про все складає,
Кажуть їй: «Воно тобі треба?»
Що душею кривити не вміє
Ради зиску, чи ради слави…
Ризикне, коли серце німіє,
Як загроза комусь виникає…
Що пеньок сухий поливає,
Як та дівчинка, що із казки…
А пеньок, дивись, зацвітає,
То й радіє від Божої ласки.
Що всміхнеться кожній травинці,
Небу в хмарах, сердитому наче,
Краплі дощику, що на гілці
Діамантовим блиском плаче…
Мов перлинка, душа дитинна
У звичайній сховалась мушлі.
Та її звідтіля й не видно –
Поверхово лиш бачать в гущі.
Якби не сонце…
(Сонет)
Якби не СОНЦЕ – не настав би ранок,
І день би не прийшов зі світлом ясним.
Не підняла б Аврора свій серпанок –
Ніхто б не знав, яка Земля прекрасна.
Якби не ВІН – чи знала б я кохання,
Що є чуття вагоміші за ЕГО,
І що то – навпіл радість і страждання,
Й жертовний камінь завше поруч тебе?
Якби не ВИ – щасливі чи проблемні,
Праворуч і ліворуч мене стали,
З глибин віків, геройські чи богемні,
Мене теперішню хіба не ВИ плекали?
УСЕ під небом лад один диктує:
Вслід за причиною і наслідок мандрує.
Квіти осені моєї
Душа воліє всіх вас оспівати,
Життя усього скрипки і валторни –
З весни до осені навкруг моєї хати
Симфонії красуються мажорні.
Ось незрівнянні оксамити чорнобривців
Палають бурштинами осяйними,
Лужок рудбекій, білих айстр альпійських,
Духмяні хости квітнуть поза ними…
Там острівець улюблених майорів
Заграв квітками веселковими яскраво.
Пишаються між дзвоників лілових –
Салюту спалах літу на прощання!
Вже в гамі райдужній з’явились теракоти,
Пестунчики мої, фінал — сюжет осінній.
Туман-сум гонить сонця позолота,
У долі вашій осінь – ви не винні.
Есе Ніни Габінської про Миколу Сома
Жайворонок у морі
Пам’яті поета Миколи Сома
Русявочубий ясноокий Микольця зростав у війні.
«Того ранку сонце не зійшло.
Бо куди ж йому сходить, як неба не стало!
На землю усю, на моє село
Київське небо впало.
Ой, упало та й забилось об дитячий крик!
Сняться сни мені воєнні
З року в рік.»
Ота війна пройшлась по його душі « підперезаними дротом чунями», костюмом із плащ-палатки, стосами похоронок для односельців і силою-силенною запитань, на які шукав і не знаходив відповіді. Цей не дитячий біль проніс Микола Сом в своєму зраненому серці через усе своє бентежне життя. І лише пройшовши півстолітній відрізок свого шляху він дозволив собі виплеснути цей біль в збірці «Хроніка воєнного дитинства».
Мабуть отам і розкриваються істинні причини і витоки його розкутості і непримиренності, емоційності і чутливості, деякої задерикуватості і критичності та безмежної любові до рідної землі і стражденного українського люду. Цей люд для нього був не чимось абстрактним, а це були його рідні, знайомі, його друзі, колеги чи сусіди, з якими він переживав, радів, щиро сміявся, співав пісень. Тому так беруть за душу його твори, вкарбовуються в пам’ять, доводять до сліз співчуття або сміху.
Божий дар у долі Миколи Сома проростав і в журналістиці, і в редакційній роботі, і коли дітей «учив складать слова найвищого уміння», та переважив усе-таки в поезії – бурхливій і ніжній, критичній, самоіронічній і чуттєвій, але завжди філігранно відточеній, правдивій і часто пронизливій до болю.
Коли читаєш його поезію , то домінуюче відчуття, яке тебе охоплює, це жаль, що ти не бачив раніше його віршів, або неприпустимо забувся. Микола Сом був у своєму часі одним з небагатьох поетів, хто не став ручним співцем партократії. У його творах ще живуть і «мої лелеки», і «чорноока мурашка з нашого лугу», і «люди з людомору», що «брали своє», і «битий шлях», «двірник» та багато всього з навколишнього життя і світу природи, яку він любив так беззастережно і віддано.
Промовисті образи у віршах Миколи Сома настільки яскраво змальовують дійсність, що мимоволі стаєш учасником подій, дійовою особою в сюжеті, і тобі відкривається дещо неймовірне. Ось, наприклад:
«…півдня натхненно гризли букваря» (Переросток),
«…один (німець) «забрав у нас останній заступ, а другий фріц віддав коня». (Сон на заставі),
«…хмари повзли по землі» (Осіння дума),
« …у вікнах сало, спіймане у сітку, і Магомаєв скрізь у множині»( У дівочому гуртожитку),
«…зорі всі калюжами під осінь ловить він» (Битий шлях),
«…дні в’язав шнурочком журавлів…» (Прощання з хатою), і т.д. і т.д.).
Важким ударом для поета стало затоплення земель Київщини під Київське море. З таким щемом пише він про розпач селян, які змушені були покинути рідні обжиті місця, про птахів, що повернулись на батьківщину і марно шукали свій луг і поле, «…а луг і поле на морському дні…» ( Прилетіли мої лелеки), (Жайворонок в морі) та ін.
Емоційна романтична вдача Миколи Сома не уявляла себе без української народної пісні: «Я тобою міряю життя». Так сказав поет. І сам написав понад 100 пісень, які співають в усьому світі. « Без вітру не родить жито», « Пливе Дніпро до моря синього», на музику О.Сандлера, та інші, що залюбки співалися в той час повсюдно. Колискова « Рученьки-ніженьки» на музику О.Левицького не сходила з телеекранів більше 20 років. Найвідоміші і найулюбленіші співаки виконували пісні на слова Миколи Сома.
Чи то вірші для дітей, чи присвяти, гуморески чи сатира, ніжна лірика чи тяжкі спогади – кожен твір вражає, притягує своєю непідробною неповторною щирістю, правдивістю і довершеністю. Життєве і творче кредо Миколи Сома — у його словах « Чи в день ясний, чи в ніч похмуру кажу собі: «Твори натуру»(Рубаї).
Він був вірним і послідовним у своїй творчій пристрасті, щедро ділився всіма гранями свого глибокого одухотвореного таланту зі світом. Безцінний творчий спадок Миколи Даниловича Сома – поета-шістдесятника, відмінника освіти України, Заслуженого діяча мистецтв України, лауреата чотирьох премій, члена Спілки письменників України, та митця, нагородженого УПЦ орденом Святого Архістратига Михаїла , на мій погляд, як вдячного читача, заслуговує на пошану, вивчення і всебічне поширення.