Минулої суботи, 14 лютого, разом із києвознавцем В’ячеславом Дзівалтовським ми занурилися в атмосферу Солдатської слобідки, де колись вирувало життя легендарного Євбазу. Маршрут проліг від галасливої Галицької площі через старовинні вулиці до краєзнавчого відділу бібліотеки, що на вул. В. Винниченка, 16. Попри мокрий сніг, група пройшла шлях крізь століття — від солдатських слобід до сучасних посольств.
Ось найяскравіші моменти нашої мандрівки:
Річка, яку «замурували».
Під ногами на Старовокзальній досі тече Скоморох — ліва притока Либеді. Ця річка колись визначала топографію району:
– Вулиця Дмитрівська (названа на честь купця Дмитрієва) виникла саме на її лівому березі.
– У 1914 році непокірний потік остаточно заховали в труби, і тепер про нього нагадують лише калюжі після дощу та легенди про те, як діти купалися в ньому влітку.
Легендарний Євбаз.
Галицька площа до 1946 року була серцем торгівлі — справжнім «Єврейським базаром»:
– Залізна церква Іоанна Златоуста (1871 р.) — унікальний храм з чавунних плит і металевого каркаса, справжній інженерний шедевр. На жаль, у 1935-му його розібрали на метал (формально — для «реконструкції трамвайних колій»).
– Торгові ряди: по периметру — лабази (зерносховища), у центрі — знаменита «керосинова будка», а де нині вул. Гончара — «набіл» (молочний ряд).
– М’ясоторгівля була пріоритетом, а в роки окупації (1941–1943) ринок процвітав навіть на окупаційні гроші — ходили марки, вирувало життя на блошиному ринку.
Від цирку до дипломатів.
Сучасний Київський цирк з’явився тут у 1960-х, поруч — будинок артистів цирку 70-х. А в колишніх маєтках тепер працюють посольство Кіпру та консульство Беніну. Район досі поєднує старе з новим.
Династія Бульйонів та короткий візит Хрущова.
На розі Дмитрівської та Павлівської колись стояла ковбасна фабрика Карла Бульйона — одного з піонерів промислового виробництва ковбаси в Києві (з 1872 р., з паровим двигуном). Легенди про «котяче м’ясо» — класичні чутки конкурентів Євбазу.
А от справжня перлина — будинок на Павлівській, 9 (кінець XIX ст., пам’ятка архітектури та історії):
– Побудований у 1890-х як одноповерховий особняк з підвалом, належав почесному громадянину Василю Яковичу Удовенку.
– 6 листопада 1943 року, одразу після визволення Києва, сюди оселився Микита Хрущов (тоді — перший секретар ЦК КП(б)У, член Військової ради 1-го Українського фронту). Це була його перша київська адреса після окупації — непомітна і безпечна (не на Липках).
– Наприкінці 1943-го німці скинули чотири бомби саме на цей район: дві вибухнули за 15–20 м від №9, зруйнувавши сусідній будинок №6 і пошкодивши №8. Особняк вцілів, але Хрущов переїхав до садиби Більського на Лук’янівці, відомої як «дача Хрущова».
Дякуємо всім, хто пройшов цей шлях крізь сніг, калюжі, історію та легенди! Чекаємо на вас у бібліотеці за книгами та на нових краєзнавчих мандрівках з В’ячеславом Дзівалтовським. Київ відкриває ще стільки таємниць!
