Тетяна АСАДЧЕВА
27 квітня 1816 року в Петербурзі у родині видатного архітектора Вікентія Беретті народився син Олександр, якому судилося не лише продовжити справу свого батька, але і залишити вагомий слід в історії нашого міста.
Олександр Беретті досить рано виявив хист до архітектури і вже в 11-річному віці став студентом Імператорської художньої академії. За роки навчання був відзначений однією малою та двома великими срібними медалями, за проєкт реставрації Зимового палацу здобув золоту медаль, а у віці 24 років здобув почесне звання академіка архітектури за проєкт Кадетського корпусу на 100 осіб.
У січні 1842 року Олександр Беретті одружується з донькою Карла Бухгольца Олександрою у костелі святої Катерини в Петербурзі та заради коханої змінює католицьку релігію на лютеранство. У подружжя народилося двоє синів: Олександр та Микола. Обидва стали статськими радниками та не продовжили родинної справи видатних зодчих.
Наприкінці серпня того ж року молоде подружжя одержало з Києва трагічну звістку — у віці 63 років раптово помер батько Олександра, який у 1839 році переїхав з Петербурга до нашого міста для будівництва трьох грандіозних будівель: університету Святого Володимира, астрономічної обсерваторії та Інституту шляхетних панянок. Для завершення справи, успішно розпочатої Беретті-батьком, Олександр переїздить до Києва, де йому судилося прожити усе своє подальше життя.
У наступні кілька років Беретті-молодший побудував декілька будинків, які здавав в оренду, та трактир, де свого часу збиралося чимало відомих людей. Існує версія, що там бував навіть Тарас Шевченко…
У 1840-50-х роках починається справжній розквіт таланту Беретті-молодшого, який не лише з великим успіхом завершує проєкти батька, але і реалізує чимало власних, зокрема, будівлі Першої (нині Жовтий корпус університету Т. Шевченка) та Другої київських гімназій (також на бульварі Шевченка), готель «Європа» на Хрещатику (знесений наприкінці 1970-х для будівництва «Українського дому»), Анатомічний театр (нині Музей медицини), пансіон Левашової (нині Будинок Академії наук на Володимирській), будівля Реального училища (нині Дипломатична академія) та власний маєток на Володимирській (нині Приймальня Служби безпеки України). Усього за проєктами Олександра Беретті було побудовано 23 будівлі, які є яскравими прикладами стилю пізнього класицизму.
З 1843 по 1861 роки Олександр Беретті працює на посаді професора архітектури університету Святого Володимира.
Наступні роки стали для Олександра Беретті важким випробуванням. Однією з перших невдач видатного зодчого стала реставрація фресок Кирилівської церкви, яка спричинила істотне пошкодження стародавнього живопису. Керування цього важливого проєкту згодом доручили професору Адріану Прахову.
Важливим завданням для Олександра Беретті стало будівництво Володимирського собору, над проєктом якого вже працювали його два колеги — Іван Штром та Павло Спарро. Їх пропозиції не були схвально сприйняті Київським митрополитом, якого дуже зацікавив проєкт Олександра Беретті, що запропонував майже вдвічі збільшити споруду, надавши їй більшої величі та монументальності, не виходячи за межі кошторису, запропонованого попередниками.
Помпезне будівництво закінчилося для академіка архітектури справжньою катастрофою: у 1862 році, коли споруду майже добудували до куполів, у стінах почали з’являтися великі тріщини. Згодом з Петербурга навіть приїхала експертна комісія, однак зарадити цій ситуації ніяк не змогли: недобудований собор продовжував руйнуватися. З 1866 року будівництво храму повністю зупинилося, Олександра Беретті відсторонили від будівництва, вказавши на істотні помилки у проєктуванні споруди.
Творіння архітектора Беретті залишалося недобудованим майже десятиліття, поки за наказом царя Олександра ІІ, який відвідав Київ у 1875 році, стіни храму укріпили експерт з Петербурга Рудольф Бернгардт та київський зодчий Володимир Ніколаєв, який керував фінальним етапом будівництва святині.
Невдача з Володимирським собором стала для Олександра Беретті важким ударом, який відобразився на його психічному здоров’ї. Тривалий час він проводить у божевільні. Згодом багато подорожує, проте залишає улюблену справу назавжди. Доля відвела йому ще довгі 30 років життя, наприкінці якого він стане свідком освячення Володимирського собору та початку першої хвилі будівельної лихоманки, яка охопила Київ у 1890-х роках…
Олександр Вікентійович Беретті залишив цей світ у червні 1895 року у віці 79 років. Похований поруч з батьком на Байковому кладовищі. Після смерті з ім’ям відомого архітектора було пов’язано декілька легенд та містичних історій: подейкували навіть, що його привид можна зустріти в Анатомічному театрі…
Творчість архітектора і зараз має чимало прихильників, а кілька років тому краєзнавці нашого міста розробили квест-екскурсію «Код архітектора Беретті», присвячений відомим архітектурним шедеврам видатного київського зодчого, пов’язаних з таємницями його біографії.
Детальніше за посиланням: https://vechirniy.kyiv.ua/news/52166/
Шановні користувачі!
Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться у читальній залі відділу краєзнавчої літератури та бібліографії:
Кальницкий, М. Зодчество и зодчие / Михаил Кальницкий. – Киев : ВАРТО, 2012. – 335 с. : ил., портр.