30.11.2023
«Якщо ви не в змозі змінити ситуацію – ви маєте змінити своє ставлення до неї», – Станіслав Єжи Лец. Саме так вчинив один із героїв книги Олівера Сакса «Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом та інші історії з лікарської практики», йому вдалось спрямувати свої погляди на своє становище з другої сторони і знайти плюси у своїй відмінності від інших.
Сакс, О. Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом та інші історії з лікарської практики / Олівер Сакс ; пер. з англ. О. Опанасенко. – Київ : Наш формат, 2017. – 288 с.
Сер Олівер Сакс – всесвітньовідомий британський лікар-невролог, письменник, піонер використання відеотехніки у лікуванні душевних хвороб, своє професійне життя провів у США. New York Times влучно назвала пана Сакса «поетом-лауреатом сучасної медицини». Його книжки публікували в перекладах по всьому світу, знімали за ними художні й документальні фільми. Через його руки пройшли сотні пацієнтів з неврологічними розладами. Він допомагав недужим з агнозіями, аутизмом, розумовою відсталістю, хворобою Паркінсона та ін. Містер Сакс стверджував, що неврологію і психологію не можна розглядати відірвано одна від одної.
В своїй книзі «Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом та інші історії з лікарської практики» автор аналізує усі надзвичайні випадки неврологічних захворювань, з яким йому довелося працювати впродовж довгої лікарської практики. Лікар доводить, що тести, які проводяться в клініках є однобокими, адже вони концентруються тільки на вадах, приховуючи здібності. З особливою турботою він пише про дітей з вадами розумового розвитку. Своїх пацієнтів він не сприймає як класичних хворих, а радше як своїх знайомих чи близьких. Кожна з 24 історій збірки – вражає: один чоловік забув понад 20 років свого життя і не міг втримати нічого в пам’яті більше хвилини, тому що у нього відмерла значна частина кори головного мозку зі спогадами; інша жінка повністю втратила відчуття свого тіла, хоча при цьому зовсім не була паралізована, усі дії їй доводилося робити з неймовірною концентрацією, навіть щоб просто стояти чи сидіти.
Самовідданий нейробіолог щиро прагнув якщо не вилікувати, то максимально допомогти хворим адаптуватись у суспільстві, займатись улюбленою справою, знайти порозуміння з оточенням, щоразу нагадуючи про істинні цінності нашого життя.
Фото взяті з мережі «Інтернет».
16.11.2023
Щасливі ми, коли зустрічаємо людей, які більш за все – люблять віддавати, ніж отримувати: ділитися часом, словом, увагою, любов’ю – здатні опромінювати все навкруги. Це про героїню Віри Нестерчук «Авантюрки на зеленій траві».
Нестерчук, В. Авантюрки на зеленій траві : [роман] / Віра Нестерчук. – Київ : Білка, 2020. – 512 с.
Віра Нестерчук – українка, яка мешкає у Швейцарії. Інженерка, дизайнерка, художниця, письменниця. Народилася в 1957 році у сибірській тайзі. Донька українців, засуджених іще в підлітковому віці за допомогу воїнам УПА, запроторених до радянських таборів, вирваних із рідної материнської землі й силоміць переселених у чужий, непривітний й безплідний край. Із бігом часу пані Віра переїхала до Німеччини, а ще за сім років примхи долі закинули її до Швейцарії. З 2014 року авторка активно допомагає українській армії, фінансує проекти, що допомагають рятувати життя наших воїнів, нагороджена медаллю «За гідність та патріотизм».
Роман «Авантюрки на зеленій траві» – літературний дебют письменниці. Історія, заснована на реальних подіях та особистому досвіді авторки, сповнена неймовірних пригод, поворотів долі, самоіронії. У книзі йдеться про те, як молода й успішна жінка, професіоналка своєї справи піддається на вмовляння і погоджується на участь у державній «авантюрці» – офіційному працевлаштуванні за кордоном. На календарі –1993‐й рік, у паспорті молодої українки – штампик: «Виїзд у всі країни світу». Та офіційна складова не полегшила, а радше навпаки – ускладнила життя 40 дівчат, які наважилися випробувати долю й досягнути фінансового успіху на чужині. Несподіванки українок починаються вже на кордоні – череда неочікуваних прикрощів невідступна.
Як перетворити своє життя на реальну пригоду, якщо вже тобі випала доля опинитись на чужині? Пригоду страшну, смішну і часом детективну. Де брати цей безкінечний оптимізм, коли тобі здається, що весь світ проти тебе? Безжалісна жіноча доля, сповнена непідсильної праці, із втратами й перемогами, із коханням і зрадою, зі страхами й сміхом, водночас захоплює та вражає. І як би не склалось життя на чужині, долаючи втоми, втрати, тривоги, наші українки завжди в невпинних благаннях за рідну землю, за її незламну волю, міць і силу – роман письменниці є тому щирим підтвердженням.
Фото взяті з мережі «Інтернет».
02.11.2023
«Минуле кожного з нас – річ особиста, питання в іншому – чи судилось нам спільне майбуття?» – Юстейн Ґордер, повість «Помаранчева дівчинка», в якій йдеться зовсім не про Помаранчеву революцію.
Ґордер, Ю. Помаранчева дівчинка : [повість] / Юстейн Ґордер ; пер. з норв. Н. Іваничук. – Львів : Літопис, – 2021. 148 с.
Юстейн Ґордер – відомий норвезький письменник, популяризатор філософії, автор декількох романів, оповідань та дитячих книжок. Його дебютним твором була збірка оповідань «Діагноз», опублікована в 1986 році. Проте найбільшого визнання Юстейн Ґордер отримав після того, як вийшов його роман «Світ Софії», який був перекладений 53-ма іноземними мовами та виданий тиражами близько тридцяти мільйонів екземплярів. Книга принесла автору цілий ряд літературних премій. Деякі його історії були екранізовані.
Восени 2009 року йому вдалось завітати до України та відвідати Національний форум видавців у Львові. З цієї нагоди видавництво «Літопис», яке займається перекладом його творів, перевидало всі книжки письменника, серед яких була повість «Помаранчева дівчинка».
Це щира історія про невідворотність подій, про любов батька до сина, про кохання, пронизане апельсиновим духом. На своє п’ятнадцятиріччя головний герой твору Ґеорґ отримує листа від свого батька – Яна Улава. Коли він дізнався про свій страшний діагноз, більш за все його засмучувало те, що він не зможе бути поруч з сином, поки той зростатиме. Читаючи листа, Ґеорґ поринає у батькові спогади: тато, ще будучи студентом-медиком, зустрів вперше у трамваї загадкову Помаранчеву дівчинку. Тоді вона тримала величезний пакунок помаранчів, які розсипалися по всьому салонові. Ян намагався розшукати її, врешті-решт безтямно закохався у незнайомку, відтоді дівчина завжди була у його думках – він постійно її шукав, знаходив і щоразу втрачав, але безперестанно прагнув розгадати її таємницю. І тільки під час приїзду за нею в іспанську Сивілью дівчина повідає йому те, що вразить його до глибини душі. Насправді – ця тепла історія не тільки про сердечні почуття, вірність і щирість, а ще й про вагомий батьківський спадок, про незабутні моменти з їхнього життя із дбайливими і відвертими порадами. Сподіваємось, що цей невеликий за розміром твір зможе додати сонячних променів до похмурого і маловтішного сьогодення.
Фото взяті з мережі «Інтернет».
«Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову»
Ліна Костенко.
Сьогодні не вивчати українську мову – це підписати собі вердикт, знаючи, що на фронті багато різномовних захисників України, які добре володіють українською мовою. Ось і Ольга Дубчак в своїй книзі «Перемагати українською. Про мову ненависті й любові» зауважує, що не варто забувати про мовний фронт, де ведеться своя війна, ефективність якої теж наближає нашу перемогу.
Дубчак,О. Перемагати українською. Про мову ненависті й любові. Ольга Дубчак.– Київ : Віхола, – 2023. 144 с.
Ольга Дубчак – фахова літературна редакторка, філологиня, кандидатка наук, захистила дисертацію з когнітивної лінгвістики. Працювала редакторкою у видавництві навчальної літератури, потім – головною редакторкою у видавництві, що спеціалізується на напрямку нон-фікшн. Понад пятнадцять років редагує тексти різних стильових напрямків. Зараз обіймає посаду аудіоредакторки і головної редакторки у видавництві «Віхола».
Її книга «Перемагати українською. Про мову ненависті і любові» присвячена силі української мови. Авторка стверджує, що мова може бути зброєю, що допомагає нищити ворога, який прийшов на нашу землю без запрошення, сіючи страх і смерть. Але робити це потрібно правильно, використовуючи влучні для цього слова, яких в українській мові є вдосталь. Пані Ольга детально аналізує, в чому полягає цей мовний фронт: як на мовленнєвому рівні ми сприймаємо ворога, якими словами та виразами його характеризуємо, наскільки ці слова допомагають воювати.
Письменниця переконує нас, що на рівні з мовою ненависті зараз так само актуальна мова любові – до своїх ближніх, підтримки до тих, хто перебуває в біді, вона стверджує, що українська – це мова любові та ніжності, вона здатна бути порятунком у важкі моменти, тому не варто від цієї опори відмовлятись. А щоб наша перемога настала саме українською – палка дослідниця слова радить нам плекати рідну мову, постійно її використовувати – у часи відчаю і любові – повсякчас на всіх усюдах.
Перемагаймо українською – спілкуючись нею, вивчаючи її, відчуваючи всі її джерельні переливи і магічні передзвони!
Фото взяті з мережі «Інтернет».