Серед учасників конкурсу «Поетична зима Миколи Сома 2023-2024» є автори, які не посіли призових місць, проте мають твори, що, безперечно, заслуговують на увагу публіки. Твори публікуються з дозволу авторів.
АВТОБІОГРАФІЯ
Мене звати Юлія, мені 17 років. Народилась, виросла та живу в м. Бровари, Київської області, навчалась у ліцеї №5 ім. В. Стуса. Зараз навчаюсь в Київському професійному коледжі сфери послуг, м. Київ.
Мене цікавить література, історія та трохи танці. Займаючись у гуртку «Художнє слово», пробую сама писати оповідання та вірші, приймаю участь в конкурсах.
ЕСЕ
Микола Данилович Сом – поет-шістдесятник. Окрім письменництва, Микола Данилович працював у пресі, бібліотеці, вчителював, займав активну життєву позицію.
Микола Сом народився у селі Требухів, Броварського району. Моя мама провела там дитинство. З її слів, навіть навчалась з двома (не рідними) онучками пана Миколи. Щоразу, коли ми їдемо до бабусі з дідусем, то проїжджаємо повз кладовище, де він похований.
На жаль, навіть проживаючи в місцевості, де жив Микола Сом, я мало знаю про творчість та життя такої видатної людини. Пошукавши трохи інформації в інтернеті, зрозуміла, що дуже багато упустила, мені є ким гордитися і з кого брати приклад. Стиль написання пана Миколи і його творчість мені дуже близькі, більше того, вони актуальні й сьогодні! Я радо дізнаватимусь про свого земляка ще більше.
ЖИТТЯ – ЦЕ ПРОТИСТАВЛЕННЯ РЕЧЕЙ…
Життя – це протиставлення речей,
Це ясність днів і темнота ночей,
Безмежна кількість поглядів, ролей,
Які виконують живу рапсодію…
Воно шумить бурхливою рікою,
В нім тиха гладь, добра і супокою,
Слова про мир і заклики до бою –
Усе відлунює життя мелодію.
Мелодія ця різною буває –
сумною, що із нотами відчАю,
веселою – снагою напуває,
Та іноді лунає неозначено…–
Звичайно, просто і без жанру, якось
Що складно визначити стиль і якість,
Відчути її силу, може слабкість?
Як наслідок – обтічність, невизнАченість…
Тоді ти не приймаєш чиюсь сторону,
Не відчуваєш ні плачу, ні стогону, –
Тоді нездатність відчувати один одного,
Життя чи смерть, вони не мають значення…
Це все десь там, далеко за кордонами,
За сотні миль, морями-океанами,
Що нам до них, що звуться росіянами?
Для чого нам те Українське бачення?
Життя – людина. Отже Світ – людина.
Все перемішане: невинність і провина,
Любов і ненависть…– звучань лавина…
Людина обирає стиль мелодії!
Адже аналіз – притаманна риса
Тих, що живуть життя, а не актриси!
І подвиги спартанців, тих, що триста
Оновлять світ, його безмежні обрії!
МРІЇ МАЮТЬ КРИЛА
Час такий швидкоплинний… Чи тікає він сам?
Що так манить його спозарання?
А за ним теж невпинно радо в вирій летять
Мої мрії, думки і бажання…
Я з оспІхом біжу, не встигаю за ним,
“Зачекайте”– кричу, “Гей, куди ви?!”
А вони, наче птахи, махають крильми –
Час і мрії мої мають крила?
Залишилась зі мною лиш мрія одна,
Мов поранена птаха не може літати:
“Перемога і мир… хай вже згине війна!
Ти лети моя пташко! Я Буду чекати!”
“Моя мріє, лети у далекі краї,
Розкажи всьому світу, що в нас тут нелегко,
Що вкраїнська земля потопає в війні,
Атакована круком крилата лелека…”
Я плекатиму мрії в сумбурнім житті,
Не загублюся з ними у грізних напАстях!
Україна моя переможе в війні!
Й крила мрій принесуть ПЕРЕМОГУ, МИР, ЩАСТЯ!
ОСІНЬ
Ось знову осінь наступає,
обвітрює губи холодними вітрами,
огортає тіло теплими светрами,
плаче дощами…
Усміхається пожовклим листям
Злиться грозами, дзвонить весело ключами,
шепоче молитвами,
мовчить ранішніми ночами…
В руках – ще тепла філіжанка кави,
та вишнева слойка з найближчого кіоску
в думках “меланхолійний вальс”
і вогонь свічки з білого воску…
Прощання літа ніжні відголоски,
домашній затишок
у маминих руках….
Ось знову осінь. Так.