ТЕТЯНА АСАДЧЕВА

Маріїнський палац — унікальна пам’ятка епохи бароко, яка по праву вважається окрасою міста. Збудований у 1752 році за наказом імператриці Єлизавети Петрівни за проєктом її придворного архітектора — видатного італійця Франческо Бартоломео Растреллі, палац за свою 270-річну історію «бачив» чимало радісних та трагічних подій.

Тривалий час будівля була зачинена на реконструкцію, але у вересні 2020 року Маріїнський палац вперше за 12 років відкрив свої двері киянам.

*Маріїнський палац. Фото з офіційного сайту*

Офіційна назва палацу — Царський. Вважається, що назва Маріїнський закріпилася за ним вже у радянські часи, хоча деякі дослідники стверджують, що вона могла з’явитися у період проживання в ньому імператриці Марії Федорівни.

Ідея створення палацу виникла у 1744 році, коли імператриця Єлизавета вирішила заснувати тут резиденцію та разом зі своїм таємним чоловіком Олексієм Розумовським насолоджуватися панорамними видами на Дніпро.

*Імператриця Єлизавета та граф Олексій Розумовський. Фото з відкритих джерел*

Щоправда, деякі історики пов’язують це рішення не лише з особистим бажанням правительки, але і з посиленням владного контролю над містом.

Головний двоповерховий корпус палацу з боків фланкують одноповерхові флігелі, що з’єднані з ним півкруглими коридорами. Перший поверх палацу був мурованим, а другий — дерев’яним. Фасади прикрашено колонами, напівколонами, скульптурами, вазами, що разом складало вишуканий архітектурний ансамбль, характерний для тогочасної епохи.

Прототипом Царського палацу у Києві вважався маєток Олексія Розумовського у селі Перове під Москвою, де, за легендою, російська імператриця вступила у шлюб з нащадком козацького роду з Чернігівщини. Основні будівельні роботи виконували Іван Мічурін разом з групою київських зодчих, імена яких залишаються невідомими.

Будівництво будівлі палацу завершилося у 1752 році, проте імператриця Єлизавета так і не встигла його відвідати до своєї смерті у 1761 році.

20 років по тому у палаці урочисто зустрічатимуть її наступницю — Катерину ІІ. Однак великого інтересу до Києва вона не виявила, віддаючи перевагу власним розкішним резиденціям у Петербурзі та Москві.

Деякий час споруду використовували для проживання київських генерал-губернаторів, однак вже на початку ХІХ століття вона починає занепадати.

Іван Жуковський розповідає, що наступні десятиліття стали справжнім випробуванням для будівлі, яка у 1812-му та 1819 роках пережила дві значні пожежі, внаслідок яких було сильно пошкоджено правий флігель та другий поверх палацу.

Відродження палацу розпочалося у 1830 роках, коли будівлю передали Товариству штучних мінеральних вод, яке облаштувало у ній санаторно-курортну установу, яку тогочасні кияни лагідно називали «Мінерашкою». Оздоровчий комплекс став надзвичайно прибутковим, що допомогло зібрати кошти на повноцінне відновлення палацового ансамблю.

У 70-х роках ХІХ сторіччя палац відновили для потреб царської родини. Фото: Гуршон та Губчевський.

З 1868-го по 1870 роки придворний архітектор Карл Маєвський перебудовує будівлю під потреби імператорської родини, яка на той час збиралася до Києва з офіційним візитом. Архітектор перебудував повністю другий поверх, облаштувавши терасу зі сходами для виходу до саду. На місці старих споруд був розбитий розкішний парк англійського типу з великою кількістю кущів, дерев та квітів.

До революції палац використовувався як офіційна резиденція царської родини. Тут бували під час короткотривалих візитів: Олександр ІІ, Олександр ІІІ та Микола ІІ з дружинами, однак єдиною представницею правлячої династії, яка прожила у цьому місці декілька років, була мати Миколи ІІ — імператриця Марія Федорівна. У 1917 році з Києва вона поїхала до Криму, а згодом разом з доньками емігрувала до Європи.

*Імператриця Марія Федорівна проживала у палаці у 1914-1917 роках. Портрет роботи Івана Крамського*

Після встановлення радянської влади палац прилаштували під Музей сільського господарства, демонструвавши у колишніх царських покоях передові технології та досягнення. За спогадами відвідувачів музею, там можна було побачити різні трактори та іншу тогочасну сільськогосподарську техніку, а паркову територію використовували для вирощування сільськогосподарських культур.

За словами Івана Жуковського, тогочасний музей був своєрідним попередником павільйонів ВДНГ, однак вже після перенесення столиці до Києва у 1934 році палац знову стає урядовою спорудою — у ній розпочинаються засідання Республіканського парламенту УСРР, який після прийняття Сталінської конституції мав назву Верховна Рада УРСР.

Будівля плацу виявилася замалою для зібрань депутатів, тому вже за кілька років постало питання про спорудження для Верховної Ради іншої будівлі, яка була побудована поруч у 1939 році за проєктом відомого архітектора Володимира Заболотного.

У приміщенні палацу у квітні 1941-го було розміщено музей Тараса Шевченка. З початком війни найцінніші експонати евакуювали до Новосибірська. У роки німецької окупації у Маріїнському палаці функціонувала радіовежа, яку у 1943 році було знищено авіабомбою радянських військ, внаслідок чого була сильно пошкоджена Біла зала та прилеглі до неї кімнати.

Після закінчення війни завдяки кропіткій праці відомих архітекторів на чолі з Павлом Альошиним будівлю палацу вдалося повністю відновити за архівними кресленнями.

З 1970-х будівля активно використовувалася для урядових протокольних заходів. Водночас була проведена ще одна масштабна реконструкція палацу, внаслідок чого були відтворені інтер’єри палацу за фотографіями 70-х років ХІХ століття. На жаль, тоді не було приділено достатньої уваги укріпленням фундаменту споруди та мережам комунікації, тому вже за деякий час споруда знову потребувала реставрації.

Розв’язати цю проблему вдалося лише в останні роки, коли у період з 2003-го по 2017 роки було втілено масштабний проєкт повноцінної реставрації палацу колективом співробітників Українського державного науково-дослідного та проєктного інституту «УкрНДІпроєктреставрація» (серед керівників проєкту архітектори зі світовим ім’ям — Лариса Цяук та Наталія Диховична). У результаті було здійснено капітальне оновлення палацу: укріплено фундаменти, замінено всі мережні комунікації, повністю відтворено фасади зовні та інтер’єр всередині палацу, а також облаштовано прилеглу територію.

На жаль, з автентичних інтер’єрів палацу збереглося небагато, зокрема, медальйони з янголятками в інтер’єрі однієї з кімнат. Серед інших цінних втрат інтер’єрів були цінні картини, що прикрашали стіни палацу. Вважається, що більшість з них була знищена або продана за кордон після приходу радянської влади. Нинішні картини, які прикрашають стіни Зеленої вітальні, є творами сучасних українських художників, які підбираються на замовлення Президента та орендуються на певний термін. Зате в саду поблизу палацу можна побачити оригінальний малий фонтан Термена, яких зберіглося у місті лише декілька.

Зараз Маріїнський палац є офіційною резиденцією Президента України. Тут проводяться офіційні прийоми на найвищому рівні, церемонії вручення вірчих грамот послами іноземних держав, нагород, зустрічі іноземних делегацій на вищому рівні тощо. Серед високих гостей палацу були: Папа Римський Іван Павло ІІ, президенти США: Річард Ніксон, Джордж Буш, Білл Клінтон, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, прем‘єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер, прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху, президент Латвії Раймондс Вейоніс, президент Швейцарської Конфедерації Симонетта Соммаруга, президент Словаччини Зузана Чапутова та багато інших.

Зала для переговорів. Фото: Тетяна Асадчева.

У вітринах одного з коридорів Маріїнського палацу можна побачити подарунки Президентові Україні, вручені від імені перших осіб багатьох держав світу та офіційних делегацій. Окрему нішу займають подарунки Президентові від учасників АТО.