Нещодавно вулицю Тургенєвську, на якій розташовані відділ абонемента та читальна зала Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки, було перейменовано. Тепер ця вулиця носить ім’я Олександра Кониського. Відтоді побільшало читачів, які запитували літературу про автора духовного гімну України «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». У читальній залі створено інформаційну полицю, де представлені книги та журнальні публікації про життя та діяльність Олександра Кониського, його поетичні й прозові твори.
Олександр Якович Кониський відзначився в українському культурному процесі ХІХ ст. як письменник, історик, публіцист, критик. «…Такими людьми, як Кониський, найбільше держалась українська справа під той складний час, коли навіть голосу українського не чутно було, вони були не тільки робітниками, а немов прапорами цілої епохи», – писав С. Єфремов.
Народився О. Кониський 18 серпня 1836 року в селі Переходівка на Чернігівщині в сім’ї зубожілого поміщика. Хлопчик рано залишився без батька, навчався спочатку вдома, з 1845 року – в Ніжинському приходському училищі, а через рік був переведений до Чернігівської гімназії, але скоро був виключений за писання віршів українською мовою. Протягом подальших двох років Олександр займався самоосвітою, подорожував Україною, вивчав життя селян. Далі була адвокатська служба, службові поїздки Чернігівською та Полтавською губерніями, знайомство з життям і побутом різних суспільних верств – покріпачених селян, «вільних» козаків, старосвітських священників, чиновників, полупанків, великих землевласників. Протест проти кріпосного права зумовив зміст літературних творів О. Кониського, у яких він викриває негативні явища діяльності царської адміністрації та суду, здирництво та брехню тогочасної адвокатури. Твори друкувалися в журналі «Основа», в Житомирі вийшла перша поетична збірка «Порвані струни» під псевдонімом Яковенко. Свої поезії О. Кониський друкував у «Черниговском листке» Л. Глібова, у галицьких та буковинських часописах під псевдонімами Сирота, Перебендя, Верниволя, Маруся, Горовенко, Олександр Переходовець, Семен Жук та ін.
Під час суспільного піднесення у 1860-тих роках О. Кониський долучився до роботи у Полтавській громаді, де познайомився з П. Чубинським, П. Єфименком та іншими прогресивними діячами, разом з ними заснував у Полтаві кілька недільних шкіл, працював учителем. Восени 1861 року майже всі члени Полтавської громади були заарештовані, О. Кониський потрапив під слідство, в 1863 році був засланий до росії. До Києва переїхав лише після 1872 року, згодом переніс громадську діяльність до Галичини. У 1875 році була опублікована стаття «Український націоналізм», основними думками якої є: дерусифікація, прилучення до національних культурних цінностей, піднесення етнічної самосвідомості народу, визначальна роль рідномовної освіти – це, власне, програма української нації, здатної створити незалежну державу.
Останні роки життя громадський і літературний діяч присвятив вивченню життя та творчості Тараса Шевченка. Результатом десятирічного дослідження стала двотомна праця «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» (1898), яку і до сьогодні вважають найскладнішою та найгрунтовнішою шевченкознавчою працею.
Олександр Кониський є автором другого духовного національного гімну України – вірша «Боже великий, єдиний», покладеного на музику М.Лисенка. Цей твір став національним церковним гімном, яким і сьогодні закінчують богослужіння в українських церквах. Помер Олександр Якович Кониський 29 листопада 1900 року, похований у Києві на Байковому кладовищі. «На національному грунті ростити таку деревину, щоб під широкою гроною її квітчався народний добробут цілої людності України» – такою була головна справа життя цієї талановитої людини, яка присвятила себе боротьбі за українське слово для українських людей.