Представляємо вам переможницю у першій номінації “Краще виконання творів Миколи Сома” – Олександру Василівну Малаш. Бардеса, редакторка, науковиця, перекладачка, авторка оповідань, казок, повістей. Мешкає на батьківщині Г. А. Чупринки — в селі Гоголів Київської області.Дебютувала з поетичними творами у студентському збірнику «Свій-танок» (2004). Лауреат Мистецького молодіжного фестивалю імені І. Коваленка в місті Боярка на Київщині (авторська пісня «Відпусти мене, осінь»), поклала на музику поезії І. Коваленка «Не шкода, що помру…», Г. Чупринки «Рідний край», Л. Костенко «Мій перший вірш написаний в окопі» та інші. Наприкінці минулого року їй присуджено 1 премію за її «Крила на виріст» у номінації “Пісенна лірика” “Коронації слова”-2020.
На конкурс “Поетична зима Миколи Сома Саня Малаш (літературне ім’я) надіслала пісню на слова Миколи Сома “Сніги війни”.
Есе Сані Малаш, присвячене Миколі Сому:
Микола Сом – літописець Другої світової війни.
Що ми знаємо про дітей війни? Хтось читав героїчні поезії чи оповідання, де діти нарівні з дорослими протистояли нацистській агресії, вичікуючи в окопах, ходили в розвідку, рятували поранених, годували зголоднілих солдатів… Доля звичайної дитини в умовах бойових дій мало кому цікава. Ну, мав необачність народитися перед війною – то й що? Загинеш – баби ще понароджують! А коли ти не приносив жодної користі своїм в ім’я перемоги, то що про тебе говорити? Ти звичайна біологічна одиниця, не варта й згадок, не кажучи вже про вписання твоєї сірої постаті в літературний процес.
Микола Сом у своєму вірші «Сніги війни» звертається саме до проблеми звичайної дитини у звичайному українському селі, де вона, доки батько отримує удари від ворога, лишається на межі виживання. І цей малоусвідомлений страх перед завтра (що його може не настати!), ця радість від того, що ти, десятирічний, зміг вибратися зі снігового замету і власноруч проторувати для себе та мами стежку до криниці – то зовсім уже не дитячі почуття. І коли ти, змагаючи власну фізичну слабкість, радієш, що «живий і теплий» та що поряд сусіди також живі, бо топлять у своїх хатах і до неба здіймається рожевий дим – це не порівняти з радістю придбання найкоштовніших речей.
Я б хотіла, щоб мої сучасники – і наші діти, які зараз у віці тих жертв кривавої доби в нашій українській історії – глибше занурилися у внутрішній світ літніх людей, які свого часу пережили війну. І Микола Сом – провідник до їхніх не по-дитячому зрілих душ, яким вдалося розтрощити злежані замети людської байдужості. Тому я поклала на музику вірш «Сніги війни», який би сміливо можна було назвати «Недитяча перемога», щоб не лишалося жодних сумнівів у тім, що звичайні діти війни – це повноцінні її герої.
Що є на полицях бібліотек із творів Сані Малаш, дивіться тут .