25-06-2015 Cитуація у бібліотеках така, що кількість відвідувачів з розладами психіки збільшується. Особливо багато таких приходить в Інтернет-центри.
Статистика стверджує, що психічні розлади трапляються у понад 25% людей у певні періоди їхнього життя. Ці захворювання також є універсальними, тобто вражають людей усіх країн, осіб будь-якого віку, статі, багатих і бідних, міських і сільських мешканців. А публічна бібліотека є загальнодоступною установою, а значить, доступною і для таких категорій громадян.
Усі ЗМІ представляють психічні захворювання дуже перебільшено, і вони, безперечно, впливають на наш особистий досвід спілкування з такою категорією громадян.
До прикладу, впродовж місяця 562 газетні замітки в місцевих і державних медіа США були присвячені темі психічного здоров’я і хвороб. 62% – проблемам насильства над людиною. Але лише 3-5% від усіх випадків насильства в Сполучених Штатах скоєно людьми з психічними хворобами.
Чому ми відчуваємо у собі невпевненість під час спілкування з такими громадянами? Бо не володіємо достатніми знаннями. Потрібно більше інформації. Якщо ми володітимемо хоча б основами розуміння психічних захворювань, то буде значно менше непорозуміння, покращиться взаємодія з людьми, які страждають від психічних захворювань.
Саме цій проблемі й був присвячений семінар-тренінг для бібліотекарів міста «Бібліотечне обслуговування людей з особливими потребами у сфері психічного здоров’я»,що відбувся сьогодні у приміщенні Інтернет-центру. За участі Здорик Ірини Федорівни, лікаря-психіатра, кандидата медичних наук, працівника Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, було розглянуто деякі психічні захворювання та їх прояви, а також правила поведінки та реагування бібліотекаря на ці прояви. Реагувати потрібно спокійно і просто, намагатись відповідати очікуванням відвідувачів з проявами психічних хвороб. Бібліотекарі не повинні вживати у спілкуванні з такими користувачами висловів на кшталт “Це дивне запитання” або “Ваша поведінка неадекватна, і якщо ви не зупинитесь, мені доведеться попросити вас піти”, або “Це все, чим я можу вам допомогти”. Особи, які й так нервують, починають ще більше хвилюватися і тривожитись, якщо бачать наше роздратування. Потрібно зберігати спокій, розмовляти повільно, чітко, намагаючись скласти враження, що у нас все під контролем, просити задавати по одному запитанню.
Якщо ж у користувача під час перебування у бібліотеці почалися галюцинації або він не зважає на оточуючих, говорить сам із собою, спотворює слова чи дії інших, намагається взаємодіяти з кимось невидимим, то слід не чіпати їх, не доторкатися, не вторгатися у їх особистий простір, говорити повільно, спокійно, тихо, використовувати прості конкретні слова. Ми повинні бути терплячими, знизити рівень шуму довкола, наскільки це можливо. Не сперечатись із хворим і не переконувати його у тому, що то його галюцинації. Це не допомагає. Разом з тим не потрібно робити вигляд, ніби і ми також бачимо галюцинації. Краще змусити користувача слухати наш голос, а не інший, і дивитися на нас. Пояснити, хто ми, що ми робимо і чому.
Звичайно, важливо мати чіткі правила поведінки бібліотекаря при контакті з користувачами, які мають проблеми із психічним здоров’ям, а також володіти основами знань про психічні розлади, що допоможуть розпізнати хворобу і прийняти відповідне рішення щодо користувача. Якщо ж прояви хвороби надто виражені і вони заважають іншим користувачам, викликають у них і у вас острах, варто звернутися у відповідні органи (відповідно ситуації).