Тетяна Асадчева

Понад 120 років ця вишукана споруда залишається зразком гармонійного поєднання естетики, функціональності та інженерної досконалості. Розташована в самому серці Києва, вона є не лише важливим центром фінансового життя країни, а й невіддільною частиною міського ландшафту та пам’яткою архітектури національного значення.

Згадаємо історію однієї з найвиразніших споруд столиці — будівлі Національного банку України.

Фото: Ольга Косова

Перші відділення Київської контори Державного банку містилися на Подолі — у діловому центрі міста XVIII-XIX століть. У 1845 році установа переїхала на Інститутську, 9 — до будинку колишнього Дворянського зібрання, збудованого у стилі класицизму.

На початку XX століття постала потреба у новому приміщенні, відповідному до завдань модерної фінансової установи. Був оголошений конкурс, у якому брали участь провідні архітектори Києва — Олександр Кобелєв, Владислав Городецький, Павло Голландський. Переміг проєкт Кобелєв, а фасадні елементи виконав молодий талановитий архітектор Олександр Вербицький.

Фото з колекції ДНАББ імені В.Заболотнго

Особливу роль у розробці архітектурної концепції відіграв директор банку Георгій Афанасьєв, який дослідив зразки банківської архітектури у Берліні, Парижі та інших європейських столицях, аби створити в Києві не лише функціональну, а й комфортну установу.

Будівельні роботи стартували восени 1902 року після знесення старих флігелів. Урочисту церемонію закладання першої цеглини провели 13 жовтня за участю службовців у фраках, мундирах і сюртуках. Проєкт реалізовувала будівельна фірма Лева Гінзбурга, яка згодом збудувала й перший київський хмарочос. Уже до 1909 року будівництво завершилося.

Будівля стилістично поєднала елементи північноіталійської готики та раннього флорентійського Відродження. Особливого виразного ритму додають башти з крученими колонами, грифони, що охороняють фасад, та маскарони левів на балконах.

Над скульптурним оздобленням працювали брати Еліо та Еудженіо Сала — італійські майстри, які подарували будівлі емоційно насичений пластичний ряд. У внутрішньому подвір’ї спорудили службовий флігель на 32 квартири для персоналу із коморами, пічним опаленням і цегляним фасадом у стилі основної будівлі.

Цікаво, що у конструкції споруди вперше в Києві впроваджено модерні системи вентиляції, опалення і протипожежного захисту.

«Питання опалення і вентиляції настільки важливе в таких будинках, що в членів комісії жодного разу не було сумнівів щодо застосування всього найкращого, що є в цій справі, всупереч чималим затратам. Вартість усіх споруд, пов’язаних з опаленням і вентиляцією, разом із будівельними роботами доходить до 100.000 рублів» — йдеться у будівельному приписі 1906 року.

Варто зазначити, що ця сума складала дев’яту частину від вартості спорудження всього будинку банку із чотириповерховим флігелем для службовців та закупівлею меблів…

У дворі банку розміщувався розарій, звідки бралося повітря для вентиляції. Щоранку вмикалися спеціальні повітрозабірники, розповсюджуючи на всі поверхи робочих приміщень п’янкий аромат троянд. На жаль, вже у радянський час на місці колишнього розарію збудували гараж.

У 1917 році саме тут було засновано Український державний банк, а вже в січні 1918 року емітовано першу національну банкноту — 100 карбованців. Під час визвольних змагань будівля стала свідком і осередком державних рішень.

У 1930-х, після повернення столиці до Києва, споруду розширили: надбудували третій і четвертий поверхи. Роботи виконали архітектори Валеріан Риков і Олександр Кобелєв, зберігши стилістичну єдність та композиційну логіку первісного проєкту. Завдяки їхній майстерності споруда набула масштабності, не втративши при цьому свого художнього авторитету. Вона й досі входить до переліку найвишуканіших архітектурних об’єктів Києва.

З роками будівля інтегрувалася в міську культуру, ставши важливою частиною міського простору. Впродовж багатьох десятиліть на її фоні робилися світлини на згадку, а за спогадами киян старших поколінь у міжвоєнні часи під її годинником призначали побачення.

Знаменитий фасад із грифонами не лише слугував тлом для особистих моментів, а й набував символічного значення: тут зустрічалися родини після довгих розлук, тут чекали з трепетом і надією, а випадкові перехожі відчували присутність чогось величного та особливого.

Із сувенірних київських поштівок будівля часто потрапляла в альбоми родичів за кордоном, залишаючи пам’ятний спогад про Київ. Одну з таких поштівок, датовану 29 липня 1922 року, сьогодні зберігає музей НБУ: її написала дівчина своїй сестрі як пам’ятку про поїздку до української столиці.

Сьогодні будівля Національного банку України — це не просто фінансова установа, а справжній архітектурний символ Києва, що втілює амбіції модернізації початку XX століття.

Детальніше за посиланням:

https://vechirniy.kyiv.ua/news/114398/

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Банкноти і монети України : ілюстрований каталог : додаток до журналу “Вісник Національного банку України”. N1 (5) 2001 = Banknotes and coins of Ukraine. – Київ : Національний банк України, 2001. – 120 с. : кольор. іл.

Вулиця Інститутська // Друг, О. М. Вулицями старого Києва / Ольга Друг. – Львів : Світ, 2013. – С. 269-277 : іл.

Забудова Києва доби класичного капіталізму, або Коли і як місто стало європейським /А.Б. Бєломесяцев [та ін.] ; за заг. ред. М.Б. Кальницького, Н.М. Кондель-Пермінової. – Київ : ВАРТО, 2012. – 559 с. :

З історії київської архітектури [електронний ресурс] : 14 фільмів / режисер Валентин Соколовський ; упоряд. Валерій Лисенко. – Київ : Київнаукфільм : Укртелефільм, 2011. – 1 комп’ютерний диск.

Історія Національного банку України: віхи поступу / [В.І. Огієнко та ін.] ; Національний банк України ; Університет банківської справи. – Київ : Національний банк України, 2010. – 239 с. : іл.

Кудрявцев, Л. О. 20 архітекторів, які будували Київ / Л.О. Кудрявцев. – К. : ДрУк, 2003. – 128 с. : іл.

Макушенко, П. І. Архітектор Валеріан Микитович Риков / П. І. Макушенко. – Київ : Будівельник, 1967. – 44 с. : фот.

Статті