
Назар Розлуцький професійно й всебічно охарактеризував діяльність організаторів і учасників Української революції. Історик зазначив, ці діячі мали як і значні здобутки, так і фатальні помилки. Нині дослідники й науковці неоднозначно оцінюють політичні кроки головних революціонерів. Якими вони були?
Традиційно першим у сонмі ідеологів національно-визвольних змагань 1917-1921 років згадують Михайла Грушевського – натхенника усіх прибічників революції. Голова Української Центральної Ради мав псевдо “Старець”. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР. На посаді голови Центральної Ради підготував до друку важливі брошури та статті: «Хто такі українці і чого вони хотять?», «Звідки пішло українство», «Вільна Україна» та ін.
Чільною персоналією є Симон Петлюра. У генеральному секретаріаті УНР займав посаду, аналогічну міністру оборони. Його дії оцінюють як продуктивні, оскільки взяв на себе весь тягар у 1919 році, коли Директорія боролася за Україну в умовах багатовекторної агресії. Хоча і тут погляди істориків різняться.
Значну увагу лектор Назар Розлуцький присвятив постаті Павла Скоропадського. Діяльність останнього гетьмана України була вельми результативною: протягом пів року Українська держава здобула академію наук, університет і започаткувала першу українізацію.
Окрім відомих діячів Визвольних змагань, на маргінесах хронік залишаються Павло Христюк, Сергій Єфремов, Андрій Ніковський, Іван Стешенко, Олександр Шумський, Дмитро Вітовський, Юрій Тютюнник, Марко Безручко, Нечипор Григор’єв. Применшена увага до цих особистостей не означає існування сумнівів щодо важливості їхнього внеску в хід історії.
Перелік творців Української революції не вичерпується лише носіями української національної ідеї. Історик Назар Розлуцький викликав у віртуальної аудиторії резонанс, коли назвав Володимира Леніна персоналією Української революції. Чому так? Дізнайтеся у відеозаписі прямого етеру.