Hic mortui vivunt et muti loquuntur
Тут мертві живуть, а німі говорять
Саме цю середньовічну латинськомовну сентенцію згадую, потрапляючи до різних книгозбірень, і обов’язково наводжу її своїм студентам, яким викладаю латину вже впродовж трьох десятиліть у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Саме такий напис і досі можна помітити на стінах деяких бібліотек, зокрема, Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки, які як сховища писемних пам’яток та рукописних книг були відомі ще в сивій давнині. Заходячи раз по раз до ошатної Публічної бібліотеки імені Лесі Українки, пригадую, що в середині VII ст. до н.е. при палаці ассірійського царя Ашшурбаніпала (669-бл. 633 до н.е.) в Ніневії знаходилося велике зібрання глиняних табличок. У Стародавньому Єгипті існували бібліотеки при храмах, що обслуговували жерців. А заснування першої великої бібліотеки у Стародавній Греції приписують Аристотелю. З античних бібліотек найбільш відомі Александрійська, заснована Птоломеєм на поч. ІІІ ст. до н.е., у якій до І ст. н.е. нараховувалося до 700 тис. одиниць зберігання давньогрецької літератури та науки й перекладної східної літератури. У Стародавньому Римі з І ст. н.е. постав звичай збирати (влаштовувати) т.зв. публічні бібліотеки при храмах (до V ст. у Римі знаходилося бл. 30 подібних бібліотек). Однак античні бібліотеки були доступні лише для зовсім невеличкого кола служителів культу та освічених рабовласників. Не змінилася ситуація в Західній Європі і в період раннього середньовіччя: бібліотеки переважно існували при великих монастирях і храмах. Лише в епоху Відродження у зв’язку з загальним поступом культури й особливо після винайдення книгодрукування кількість бібліотек збільшується, швидко починають зростати бібліотеки університетів (напр., Сорбонни, Празького, Гейдельберзького університетів та ін.). Як відомо, першою відомою бібліотекою у Київській Русі була бібліотека Софійського собору, заснована 1037 р. Ярославом Мудрим (1019-1054).
А з Публічною бібліотекою імені Лесі Українки мене вперше познайомила моя матір, бібліотекарка й письменниця Ольга Страшенко, яка мене ще підлітком приводила до цієї славної книгозбірні, якою тоді опікувалася її довголітня директорка Людмила Ковальчук. Аура бібліотеки цілковито гармоніювала з цим латинськомовним висловом, здавалося, що самі обкладинки книжок уже випромінюють усю мудрість їхніх авторів. Недарма цей вислів матір навела як назву одного з розділів у книзі, написаній разом із народним артистом України Станіславом Малгановим «На перехресті двох муз: Діалоги в Пущі-Водиці» (Київ, 2005. – С.134-136). Та не лише книжками приваблює ця славна книгозбірня. А й своїми літературно-мистецькими заходами, зокрема, мені добре закарбувалося в пам’яті святкування в бібліотеці 70-річчя Миколи Сома в січні 2005 року, яке проводив видатний сучасний український письменник незабутній Василь Фольварочний. І Публічна бібліотека імені Лесі Українки закономірно має пишатися, що ці два славетні представники українського красного письменства працювали в її стінах.
А осучаснилася бібліотека завдяки подвижництву її нинішньої очільниці Ольги Романюк, яка стала справжнім рушієм залучення нових технологій в її роботі, що відразу модернізувало бібліотеку, яка крокує в ногу з інформаційним часом. І з’явилися фейсбук-сторінка, прямі етери на ній, запрацювали різноманітні електронні засоби… На запрошення Ольги Іванівни я і сам радо долучався до різноманітних заходів як традиційного формату, так і онлайн. Запам’яталися деякі прямі етери, проведені разом із колишньою моєю студенткою зі вступу до мовознавства та латини в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іриною Бондаренко, яка певний час працювала в цій бібліотеці – «Бібліотечні колоски на літературній ниві» (про творчість Ольги Страшенко», «Цікаве мовознавство». Торкнуло мою душу й організація Публічною бібліотекою імені Лесі Українки спільних онлайн-заходів разом із Центральною бібліотекою Кишинева Республіки Молдова (до дня народження Міхая Емінеску та Грігоре Вієру), у яких узяли участь співробітники Посольства Республіки Молдова в Україні на чолі з Надзвичайним і Повноважним послом Молдови в Україні Валеріу Ківерь. Щиро вдячний Публічній бібліотеці імені Лесі Українки та її шановній директорці Ользі Романюк за таку подвижницьку працю! Адже подібні речі особливо важливі за умов нинішньої героїчної боротьби українців з повномасштабною агресією рф, а війна яскраво виявила, хто Україні друг, а хто – ворог.
Щиросердно вітаю Публічну бібліотеку імені Лесі Українки з її славним 80-річчям! Як писав Григорій Сковорода – нехай усе потрібне буде неважким, а важке – непотрібним! Частіше згадуймо незабутні рядки Івана Франка, які пам’ятаю з плакату, що висів у моїй шкільній бібліотеці в далеких 1980-х рр.:
«Книги – морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить».
Vivatis, crescatis, floreatis, улюблена Книгозбірне! Живіть, зростайте, процвітайте!
Сергій Лучканин,