Література – це передовсім спілкування,
позачасовий і позапросторовий контакт;
і потреба в цьому контакті спонукає
писати й читати.
Тарас Прохасько
Про декого з представників української літератури можна говорити: «Лишив яскравий слід». Хтось пише для публіки, хтось для членів журі, хтось – у стіл. Нічого цього не можна сказати про українського письменника Тараса Прохаська. Не можна просто через те, що він тут наче від початку часів. І, здається, буде завжди. Не вигадує нічого, не страждає від незадоволеного марнославства. Уникає гучних публік, фальші, неправд. Пише.
Тарас Богданович Прохасько народився 16 травня 1968 року. Рідним містом для самого Прохаська є Делятин. Їхня родина опинилась у місті достатньо випадково: його бабусю та батька, її сина, в 1950-х депортували з Моршина в Читу. Там бабуся вдруге вийшла заміж за чоловіка, який був родом з Делятина. Коли родина отримала можливість повернутись до України, спершу вони шукали якісь варіанти в рідному Моршині або Стрию, але нічого не знаходилось. Але залишався Делятин – його й обрали.
У школі Прохасько добре знав біологію, брав участь у Всеукраїнській олімпіаді з української мови, але не міг уявити себе радянським філологом або журналістом, тому вступив на біологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка.
За словами Прохаська, він вирішив стати письменником ще у 12 років. У школі не читав радянських українських авторів. Тільки після армії прочитав вірші Дмитра Стуса та почав писати сам.
Оскільки біологічний факультет, де навчався майбутній письменник, був немистецьким середовищем, Прохасько деякий час вважав, що сучасної української літератури як такої не існує. Перші її твори він прочитав лише 1990 року, коли познайомився з Юрком Іздриком, який розвісив в Івано-Франківську оголошення про створення літературно-мистецького часопису «Четвер».
Тарас Прохасько не одразу став письменником. Отримавши біологічну освіту (він за фахом ботанік), чим тільки не займався: працював в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, був вчителем, барменом, радіоведучим, журналістом. У 1992-1994 роках був співредактором культового журналу «Четвер», творцем якого був Юрій Іздрик.
У ці роки у Франківську як раз розгортався Станіславський феномен – унікальне явище в сучасній українській літературі, коли в місті сформувалась група письменників, які писали постмодерні твори.
Перші твори Прохаська Іздрик не прийняв, а згодом Тарас Богданович написав своє перше оповідання «Спалене літо», яке було опубліковане в часописі.
Часом видається, що Тарас Прохасько – наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити внутрішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки – робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Першою книжкою Прохаська стала збірка «Інші дні Анни» – вона вийшла 1998 року у видавництві «Смолоскип», лауреатом літературного конкурсу якого письменник став за рік до цього. Ця збірка оповідань (які можна читати як один текст) закладає основи майбутнього письма Прохаська:
- магічний реалізм (магічні елементи співіснують із реальним світом, і їхня нелогічність сприймається як щось нормальне; цей підхід відомий завдяки латиноамериканським письменникам, а в Центральній Європі – завдяки Милораду Павичу);
- увага до природи (і найдрібніших її деталей);
- ці тексти неможливо відірвати від територій, де вони написані – це Галичина з її родинною пам’яттю; ліс та гори; міста, зосереджені на помешканнях у них.
Чи не найвідомішим твором Прохаська є роман «НепрОсті», який вийшов у 2002 році. Це така собі «альтернативна» історія (чи міфологія, за словами самого автора) Карпат у першій половині XX століття. Роман входить до 100 найкращих українських літературних творів (за версією Українського ПЕН-клубу). І також він увійшов до збірки «ботакЄ», яка стала книгою року у 2011 році.
Прохаська вважають одним із найкращих українських есеїстів: він має дві найпрестижніші премії, які тільки можна отримати за есеїстику – премія імені Юрія Шевельова за книгу «Одної і тої самої» у 2013 та Шевченківська премія за збірку есеїв «Так, але…» у 2020 роках.
Успішний українець Тарас Прохасько каже, що дуже важко переживає зміни, а тому головною відповідальністю письменника вважає фіксацію. Його тексти – фіксація тієї дійсності, яку він бачить.
Шукайте книги Т. Прохаська в електронному каталозі.
Прохасько, Т. Непрості / Тарас Прохасько. – Львів : Terra Incognita, 2018. – 183 с. : іл.
Альтернативна міфологія Карпат першої половини ХХ ст., розказана через історію «непрОстих» (так гуцули називали «земляних богів» – людей з паранормальними здібностями) письменником-мольфаром і намальована не менш магічною художницею Юлією Табенською, зачарує вас довіку у Карпатський край. Тому не «шукайте червону руту вечорами», а просто читайте «НепрОстих».
Прохасько, Т. Так, але… : [есеї] / Тарас Прохасько ; картини Олени Придувалової. – Чернівці : Меридіан Черновіц, 2019. – 152 с. : іл.
Ця груба книжка короткої прози збудована за взірцем клепсидри – водяного годинника. Десять років досвіду пізнання розпорошені в кількох десятках нотаток, кількох тисячах речень. Читаючи їх, можна всіляко поводитися з часом залежно від налаштування струменя. Пропустити через себе на повну силу впродовж кількох днів; випускати мало не по краплі впродовж кількох років… Або віднайти якусь власну ненормальну гру з ритмом закручування і відкручування годинникового краника.
Видання здійснено на замовлення Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz.
Прохасько, Т. Лексикон таємних знань : новели / Т. Прохасько. –Львів : Кальварія, 2004. – 200 с. – ( Бібліотека журналу «Четвер»).
У цій книзі немає чіткого сюжету, жорстокої прив’язки до часу й простору, пафосу й спроб «навчити життю». Зате в ній багато почуттів і пахощів, кави й сигарет, любові та зрад, простоти й складності життя одночасно. «Лексикон таємних знань» – це мереживо слів і плетиво емоцій, філософських роздумів, які стануть принадою для читача, який не боїться інтелектуальної прози та хоче отримати від книжки не розвагу, а естетичне задоволення.
ЧИТАЙТЕ ЯКІСНУ ЛІТЕРАТУРУ!