Хоку, хоку, хоку… Доволі незвичне для нас, українців, слово.
А от для японців все навпаки. Вони надзвичайно люблять читати та складати хоку – трирядкові ліричні поезії. Хоку – це ліричний вірш, який зображує життя людини і життя природи в їх єдності на тлі кругообігу пір року.В цьому-філософія японської поезіі. Побачити прекрасне і не залишитися байдужим – ось до чого закликає поезія хоку. Стислість, своєрідна поетика, безпосередність почуттів, легкість запам’ятовування – ось в чому таємниця цього жанру.
Хоку вважають жанром пейзажної лірики, що будується на певному домінуючому образі, який має викликати в уяві закінчену картину. Однак із самого початку хоку виходили за межі однієї пейзажної замальовки. В трирядкових ліричних поезіях знайшли відображення й особливості японського світосприйняття, звичаї та вірування японців, спосіб життя японського народу, найтонші порухи душі.
Найчастіше розповідь в хоку ведеться у теперішньому часі. Це дає змогу автору показати свої переживання, які він відчуває у момент написання хоку. Хоку заборонено писати на політичні, релігійні теми, а також про кохання.
Мацуо Басьо написав три правила хорошого хоку:
– Сабі – зосередженість, спокійна радість самотності;
– Сіфі – усвідомлення гармонії прекрасного;
– Наусомі – глибина проникнення.
