ТЕТЯНА АСАДЧЕВА

Маріїнський палац — унікальна пам’ятка епохи бароко, яка по праву вважається окрасою міста. Збудований у 1752 році за наказом імператриці Єлизавети Петрівни за проєктом її придворного архітектора — видатного італійця Франческо Бартоломео Растреллі, — палац за свою 270-річну історію «бачив» чимало радісних та трагічних подій.

Тривалий час будівля була зачинена на реконструкцію, але у вересні 2021 року Маріїнський палац вперше за 12 років відкрив свої двері киянам.

Офіційна назва палацу — Царський. Вважається, що назва Маріїнський закріпилася за ним вже у радянські часи, хоча деякі дослідники стверджують, що вона могла з’явитися у період проживання у ньому імператриці Марії Федорівни.

Ідея створення палацу виникла у 1744 році, коли імператриця Єлизавета вирішила заснувати тут резиденцію та разом зі своїм таємним чоловіком Олексієм Розумовським насолоджуватися панорамними видами на Дніпро.

Щоправда, деякі історики пов’язують це рішення не лише з особистим бажанням правительки, але і з посиленням владного контролю над містом.

Головний двоповерховий корпус палацу з боків фланкують одноповерхові флігелі, що з’єднані з ним півкруглими коридорами. Перший поверх палацу був мурованим, а другий — дерев’яним. Фасади прикрашено колонами, напівколонами, скульптурами, вазами, що разом складало вишуканий архітектурний ансамбль, характерний для тогочасної епохи.

Прототипом Царського палацу у Києві вважався маєток Олексія Розумовського у селі Перове під Москвою, де за легендою російська імператриця вступила у шлюб з нащадком козацького роду з Чернігівщини. Основні будівельні роботи виконували Іван Мічурін разом з групою київських зодчих, імена яких залишилися невідомими.

Будівництво палацу завершилося у 1752 році, проте імператриця Єлизавета так і не встигла його відвідати до своєї смерті у 1761 році.

20 років по тому у палаці урочисто зустрічали її наступницю — Катерину ІІ, однак великого інтересу до Києва вона не виявила, віддаючи перевагу власним розкішним резиденціям у Петербурзі та Москві. Деякий час споруду використовували для проживання київських генерал-губернаторів, однак вже на початку ХІХ століття вона почала занепадати.

Іван Жуковський розповів, що наступні десятиліття стали справжнім випробуванням для будівлі, яка у 1812 та 1819 роках пережила дві значні пожежі, внаслідок яких було сильно пошкоджено правий флігель та другий поверх палацу.

Відродження палацу розпочалося у 1830-х роках, коли будівлю передали Товариству штучних мінеральних вод, котре облаштувало у ній санаторно-курортну установу, яку тогочасні кияни лагідно називали «Мінерашкою». Оздоровчий комплекс став надзвичайно прибутковим, що допомогло зібрати кошти на повноцінне відновлення палацового ансамблю.

З 1868 по 1870 роки придворний архітектор Карл Маєвський перебудував будівлю під потреби імператорської родини, яка на той час збиралася до Києва з офіційним візитом. Архітектор перебудував повністю другий поверх, облаштувавши терасу зі сходами для виходу до саду. На місці старих споруд був розбитий розкішний парк англійського типу з великою кількістю кущів, дерев та квітів.

До революції палац використовувався як офіційна резиденція царської родини. Тут бували під час короткотривалих візитів: Олександр ІІ, Олександр ІІІ та Микола ІІ з дружинами, однак єдиною представницею правлячої династії, яка прожила у цьому місці декілька років, була мати Миколи ІІ — імператриця Марія Федорівна. У 1917 році з Києва вона поїхала до Криму, а згодом разом з доньками емігрувала до Європи.

Після встановлення радянської влади палац прилаштували під Музей сільського господарства, демонструвавши у колишніх царських покоях передові технології та досягнення. За спогадами відвідувачів музею, там можна було побачити різні трактори та іншу тогочасну сільськогосподарську техніку, а паркову територію використовували для вирощування сільськогосподарських культур.

Тогочасний музей був своєрідним попередником павільйонів ВДНГ, однак вже після перенесення столиці до Києва у 1934 році палац знову стає урядовою спорудою — у ній розпочинаються засідання Республіканського парламенту УСРР, який після прийняття Сталінської конституції мав назву Верховна Рада УРСР.

Будівля плацу виявилася замалою для зібрань депутатів, тому вже за кілька років постало питання про спорудження для Верховної Ради іншої будівлі, яка була побудована поруч у 1939 році за проєктом відомого архітектора Володимира Заболотного.

У приміщенні палацу у квітні 1941 було розміщено музей Тараса Шевченка. З початком війни найцінніші експонати евакуювали до Новосибірська.

У роки німецької окупації у Маріїнському палаці функціонувала радіовежа, яку в 1943 році було знищено авіабомбою радянських військ, внаслідок чого була сильно пошкоджена Біла зала та прилеглі до неї кімнати.

Після закінчення війни завдяки кропіткій праці відомих архітекторів на чолі з Павлом Альошиним будівлю палацу вдалося повністю відновити за архівними кресленнями.

З 1970-х будівля активно використовувалася для урядових протокольних заходів. Водночас була проведена ще одна масштабна реконструкція палацу, внаслідок чого були відтворені інтер’єри палацу за фотографіями 70-х років ХІХ сторіччя. На жаль, тоді не було приділено достатньої уваги укріпленням фундаменту споруди та мережам комунікацій, тому вже за деякий час споруда знову потребувала реставрації.

Розв’язати цю проблему вдалося лише в останні роки, коли у період з 2003-го по 2017 роки було втілено масштабний проєкт повноцінної реставрації палацу колективом співробітників Українського державного науково-дослідного та проєктного інституту «УкрНДІпроєктреставрація» (серед керівників проєкту архітектори зі світовим ім’ям — Лариса Цяук та Наталія Диховична). У результаті було здійснено капітальне оновлення палацу: укріплено фундаменти, замінено всі мережні комунікації, повністю відтворено фасади зовні та інтер’єр всередині палацу, а також облаштовано прилеглу територію.

На жаль, з автентичних інтер’єрів палацу збереглося небагато, зокрема, медальйони з янголятками в інтер’єрі однієї з кімнат. Серед інших цінних втрат інтер’єрів були цінні картини, що прикрашали стіни палацу. Вважається, що більшість з них була знищена або продана за кордон після приходу радянської влади. Нинішні картини, які прикрашають стіни Зеленої вітальні, є творами сучасних українських художників, які підбираються на замовлення Президента та орендуються на певний термін. Зате у саду поблизу палацу можна побачити оригінальний малий фонтан Термена, яких зберіглося у місті лише декілька.

Зараз Маріїнський палац є офіційною резиденцією Президента України. Тут проводяться саміти, офіційні прийоми на найвищому рівні, церемонії вручення вірчих грамот послами іноземних держав, нагороди, зустрічі іноземних делегацій на вищому рівні тощо. Серед високих гостей палацу: Папа Римський Іван Павло ІІ, президенти США: Річард Ніксон, Джордж Буш, Білл Клінтон, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер, прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху, президент Латвії Раймондс Вейоніс, президент Швейцарської Конфедерації Симонетта Соммаруга, президент Словаччини Зузана Чапутова та багато інших.

У вітринах одного з коридорів Маріїнського палацу можна побачити подарунки Президентові України, вручені від імені перших осіб багатьох держав світу та офіційних делегацій. Окрему нішу займають подарунки Президентові від учасників АТО.