До 120 – річчя від дня народження видатного українського письменника
(1905-1987)
Улас Олексійович Самчук – український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лавреат Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук, член уряду УНР у вигнанні, був головою літературної організації «Мистецький Український Рух», заснував «Організацію Українських Письменників» (ОУП) – «Слово» (1954р.), увійшов до української літератури як унікальний прозаїк ХХ століття, видатний майстер української прози, автор творів про свою епоху й українську людину в ній, який намагався осмислити проблеми українства і ті виклики, з якими українцям довелося зіткнутися у ХХ столітті. Він представляє покоління, яке вціліло у вирі двох воєн та шукало відповіді на питання про причини національних невдач та драм, його творчість – це своєрідна скарбниця національного буття, української ментальності.
Творчість Самчука була під забороною в радянській Україні, адже вважався українським буржуазним націоналістом. За часів незалежної України його ім’я почало повертатися на батьківщину, на початку ХХI cт. його творча спадщина стала доступна читачам.
Першоджерелом майстерності для нього завжди була рідна Волинь, задля якої він жив і творив і яку, зрештою, прославив на весь світ в однойменному романі «Волинь». Старовинне містечко Дермань на Волині (нині Рівненська область), де народився Улас Самчук у лютому 1905 р., було одним із осередків української культури протягом кількох століть. 
Ось як він сам писав про себе, коли йому виповнилося сорок років: «Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. Одинадцять років війни та революції, п’ятнадцять років вигнання, чотирнадцять миру. Польська, німецька, мадярська в’язниці. Тричі нелегальний перехід кордону. Свідок постання України, Польщі, Чехословаччини, Карпатської України, Протекторату, Генерального Губернаторства, Рейхскомісаріяту України, Другого Рейху, Третього Рейху. Свідок їх упадку… І вічне вигнання».
Друкуватися почав рано. Перше друковане оповідання «На старих стежках» опублікував у 1926 році. Він одним з перших розповів світові про трагедію Голодомору 1932-1933 років, у Львові 1934р. вийшов друком його роман «Марія», який вважається першим в українській літературі твором про Голодомор. Будучи відірваним від рідної землі, Улас Самчук лишив у спадок величезну бібліотеку своїх праць про Україну. 
Є автором романів: «Саботаж УВО» (1931), «Кулак» (1932), «Марія» (1934), «Гори говорять!» (1934), «Юність Василя Шеремети» (1946-1947), трилогій «Волинь» – («Куди тече річка» (1932), «Війна і революція» (1935), «Батько і син» (1937)) і «Ост» – («Морозів хутір» (1948), «Сонце з Заходу», «Темнота» (1957), «Втеча від себе» (1982), книг спогадів і репортажів «П’ять по дванадцятій» (1954), «На краю часу» (1963), «На твердій землі» (1967), «На білому коні» (1956), «На коні вороному» (1979), «Планета Ді-Пі» (1979), «Слідами піонерів» (1980), «Репортажі з Карпатської України», збірки оповідань «Месники», «Віднайдений рай», «Крути», «Авс-фін», «Останній могікан», «Образа», «Моя осінь», «Бронзова дівчина», статті «Нарід чи чернь?». На схилі років Улас Самчук мав намір написати ще одну велику епопею – «Дід Дніпро», у якій хотів показати тисячолітню історію України, але цей намір письменник не здійснив. За роман «Волинь» висувався на Нобелівську премію, його називали «українським Гомером» за те, що відкрив світові Україну.
Письменник був сповнений сумнівів, нелегким був його життєвий шлях, який завершився в еміграції (з 1948р. проживав в м.Торонто), але він не мислив себе відірвано від рідної землі, і тому заповів перевезти свою спадщину до України. «Це та точка планети, що дала мені перше опертя з ембріону моєї матері і мого батька, з атома їх духа і тіла, щоб пізніше я став частиною великого, видимого космосу, буття. І саме тому ця точка планети для мене така дорога».
Рекомендуємо до читання та ознайомлення з творчістю письменника тематичну добірку літератури «Улас Самчук – СИН ВЕЛИКОЇ ВОЛИНІ». Книги є у фонді Публічної бібліотеки імені Лесі Українки – Електронний каталог.