Ми виконали останнє прохання нашої дорогої Алли Георгіївни, вшанувавши пам’ять видатного українця – Максима Антоновича Славинського. Захід відбувся з нагоди 80-х роковин його трагічної смерті в Лук’янівській в’язниці (23 листопада 1945).

Максим Славинський (1868–1945) – поет, перекладач, публіцист, юрист, дипломат УНР, а також друг і співавтор Лесі Українки, якому вона присвятила низку своїх віршів. Він усе життя любив Україну і працював заради неї, що й стало причиною його мученицької загибелі від рук радянських спецслужб у поважному віці.

Цей вечір був особливим, адже на ньому була присутня й сама Алла Георгіївна… з екрану. Ми використали заготовки з відеозаписів її прямих етерів. Вона робила передмови до виступів запрошених гостей, немовби керуючи заходом.

Протягом заходу ми зосередилися на багатогранній постаті Максима Славинського, висвітливши його життєвий шлях — від учня Володимира Антоновича та першого кохання Лесі Українки до міністра праці в уряді Гетьмана Скоропадського. Також ми згадали його дипломатичну діяльність, зокрема роль радника МЗС Української Держави та посла УНР у Чехословаччині. Окрему увагу приділили творчому доробку, особливо спільним перекладам поезій Генріха Гейне разом із Лесею Українкою, та трагедії останніх років — обставинам його арешту СМЕРШем у Празі та мученицької загибелі в Лук’янівській в’язниці.

Ми щиро вдячні спікерам, які долучилися до вшанування пам’яті цієї непересічної особистості, зокрема:

Ірині Щукіній – завідувачці Музею Лесі Українки Музею видатних діячів української культури.
Валентині Давиденко – поетесі, журналістці, перекладачці.
Сергію Плахотнюку – засновнику спільноти «Ставищанські стайні».

Світла пам’ять Максиму Антоновичу Славинському та вічний спокій Аллі Георгіївні Дибі!