23-02-2020 На XII публічній лекції Романа Кухарука, що проводилася в рамках проєкту “Академія красного письменства” (“Українська література доби московської окупації”), йшла мова про творчість поета Миколи Адаменка та прозаїка Левка Різника.
Чи задумувались ви, як важливо чути справжніх поетів і письменників, поки вони ще живі? Їхні вже немолоді голоси звучать по-різному, але єднає їх одне велике прагнення – бути почутими тими, для кого їхній голос – не просто звук, а неоціненний дарунок долі, Голос Поета, Письменника, Громадянина, Патріота, який все своє життя поклав на олтар любові до рідної України. Високу ціну заплачено ними за право сказати своє правдиве слово в літературі.
Засуджений до десяти років ув’язнення в далекому 1953-му, український поет Микола Адаменко, який, відбувши три нестерпно довгі роки таборів, повернувся до рідних, до друзів – не зламаним, хоч і понівеченим фізично і морально. У нього вистачило сили і духу продовжити свій непростий шлях, обраний ще в ранній юності, з якого не звернув і котрому не зрадив. Йому нині йде 89-й рік. Друга постать – Левко Різник, прозаїк. Трохи молодший, йому ледь більше за вісім десятків. Можливо, життя склалось у нього менш драматично, але свою чашу радощів і горя пив мужньо і терпляче. В обох – солідний творчий доробок: численні поетичні збірки в першого та більше десятка романів і ще більше оповідань та повістей у другого.
Під час зустрічі звучали поезії Миколи Адаменка у виконанні Віри Свистун, Тетяни Шпичук, Ірини Плюсніної, Романа Кухарука. Також присутні на заході почули скорочену версію психологічної повісті Левка Різника “Зеня і Славко” у виконанні Олександра Курися. Далі Роман Кухарук розповів про моменти спілкування з кожним з них та деякі біографічні цікавинки.
Найбільшим сюрпризом, який приготував Роман Кухарук, було те, що ми змогли почути живу мову поета Миколи Адаменка та прозаїка Левка Різника, хоча й через телефон шляхом використання гучного зв’язку. По три хвилини невеликих промов – чіткої та виваженої пана Миколи і дещо схвильованої пана Левка, обидві з яких закінчувались дружнім проголошенням “Слава Україні!” та відповіддю “Героям слава!” – створили атмосферу вдячності та єднання.