Серед учасників конкурсу «Поетична зима Миколи Сома 2023-2024» є автори, які не посіли призових місць, проте мають твори, що, безперечно, заслуговують на увагу публіки. Твори публікуються з дозволу авторів.
Євланова Наталія Ігорівна, 44 роки(15.11.1979), народилась і проживаю в Києві. Вчитель англійської мови ліцею 208 міста Києва. Маю дорослого сина та доньку-підлітка.
Вірші пишу з дитинства, у 2020 році наважилась надрукувати першу власну збірку “Годинник слів і почуттів”, куди ввійшли вірші українською та російською мовами. З 2022 року пишу виключно українською.
У грудні 2022 року видала другу збірку “Обличчя війни”, яку склали вірші, написані із початку повномасштабного вторгнення ворога на нашу землю.
*Призерка Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Леся Мартовича(22р,23р) (1 місце);
*лауреатка Всеукраїнського конкурсу авторської прози та поезії “ЯwriteR ( лютий- 23);
*лауреатка Всеукраїнської премії ім. Михайла Чабанівського-2023р
(3 премія за книгу «Обличчя війни»)
*учасниця Всеукраїнського конкурсу ім Д. Кононенка( шорт- ліст)
* учасниця та призерка літературних конкурсів онлайн.
Окремі вірші друкувались в альманасі Дніпро, на порталі «Поезія вільних», звучали на радіо.
Люблю свою країну, родину, роботу, подорожувати та готувати.
ЕСЕЙ
Чи колись ми могли подумати, що у двадцять першому столітті вірші поетів- шістдесятників зазвучать із новим, таким болючим та близьким кожному українцю, змістом…
Чи могли ми уявити, що «Сніги війни» Миколи Сома зі своїм власним смутком і переживанням зможе прочитати чи не кожна друга дитина нашої країни. Адже не лишилося сім’ї яку не зачепила ця страшна, безжальна, безглузда війна. «Хроніки воєнного дитинства»- так може назвати автобіографію кожна українська дитина…
Та діти лишаються дітьми. Вони, як і їх однолітки середини двадцятого століття, радіють маленьким перемогам , будь то над підбитим кораблем ,чи то великою кучугурою снігу; вони радіють приходу зими і не бояться далекого ворога і близького морозу. Вони вірять у своїх татусів- героїв, що боронять рідну землю від болотної нечисті. Вони хочуть вірити в дива і мають одну, спільну величезну мрію: повернення миру, своїх близьких та Перемоги.
Моя задача, як вчительки, як модераторки дитячих душ і мрій, підтримувати цю надію розширювати погляди дитинства та плекати знання, впевненість і віру в Україну, хоча серце болить за кожного з них,моїх вихованців.
«…Чого ж я плачу, наче сирота,
Мені ж тепер написано: радіти.
Є в мене мова, мова золота,
І золоті мої сторідні діти.»
М.Сом , «Мої уроки»
Мій Всесвіт
Ти- це мій всесвіт, до мого життя що залучений,
З зорями ясними, що сходять на виднокраї,
Часом веселий, а часом кометами змучений,
Що, пролітаючи повз, мов комахи, згорають.
Ти- це найбільша, мені невідома, галактика
З пилом, і карликами, і туманами,
Всупереч догмам із фізики, і математики
Ти все ж існуєш, вражаючи дивними станами.
Ти – неосяжний мій космос, що вабить незвіданим,
Незрозумілістю розум бентежний полохає.
Часом боюсь тебе, але не можу покинути
Простір цей- хоч я й у ньому непрохана.
Серед космічного мотлоху, поміж сузір’ями
Просто існуй, хоч навколо і безлад, і вибухи,
І світанкова веселка засяє хай замість зневір’я –
Інколи просто пожити потрібно нам встигнути.
Десь в невагомості, в вирі космічної краси
Легко згубитися і розчинитися безвісті.
Знай: це важливо і не потребує зусиль.
Бути для когось усім, бути просто усесвітом.
Чекаєш
Чекаєш: на ранок, на добрі новини,
На чийсь день народження і вихідні.
У довгім чеканні проводиш години
На посмішку щиру, чи грім навесні.
Чекаєш на друзів, що вічно у справах,
На дзвоник з уроку і на зорепад,
З чекання на дощ, чи на вранішню каву
Складаєш шматочки життя, наче пазл.
Не хочеш чекати на відчай і горе,
Боїшся чекати лихої біди,
Так страшно чекати на звістку із бою-
Без шкоди думки й почуття зберегти.
Та є найпрекрасніші миті у тому
Наборі частинок, що маєш складати:
Коли хтось на тебе чекає удома,
І є задля кого і жити й чекати.
Бо в світі цілому, що сповнений душами,
У кожній людини своя є людина
То ти дочекаєшся, зможеш, не зрушиш:
На тебе чекає душі половина.
«Відгукнутись в тобі…»
Відгукнутись в тобі…відірватись, відбитись, відбутись,
Зачаровано ловлячи погляд, і подив, і подих.
У безмежжі емоцій згубитись, сховатись, забутись,
І водою стекти, не лишивши тобі знаків жодних.
Карбувати у пам’яті дотики, опіки, вироки,
І повітрям під небом одним, але порізно дихати.
Одне одному долі прошивши кривими пунктирами,
Торувати шляхи в лабіринті, не бачачи виходу.
За тобою у небо безтямно злітати і падати:
Відшукавши у безладі крихітний привід для радості,
Монохром фарбувати яскравими стиглими барвами,
Щоб не битись об стіну з тупим відчуттям безпорадності.
Зберегтися в тобі: у словах, у розмовах, у пам’яті.
І собі записати моменти сльозами і римами.
Це так просто: піти, обірвати, розстатися.
Це так важко: без тебе й з тобою лишатись щасливою.
***
Покотились клубки кілометрів доріг
І заплутались в них долі наші.
Погляд твій- то таємний мій оберіг,
Ми про нього нікому не скажемо.
Хтось сплітає, жартуючи, душі людські,
Це плетіння життям називає.
Ми далекі фізично й нестямно близькі,
Хоч вважають, що так не буває.
І закрутиться вир із імен і подій
В візерунок якийсь чудернацький
Так, чекати від долі на дотеп новий
Ми вже звиклі, як завжди, зненацька.
Знову нитка дороги в долоні твоїй,
Знов назустріч ми прагнемо- линемо
І сюжетами з мрій ми напишем нові
На долонях своїх долі лінії.
Мрія
…І буде день, коли скінчиться лихо,
І світ народиться неначе знову
І буде навкруги незвично тихо,
Все буде зайвим: і думки, й пісні, й розмови.
І буде сонце сходить обережно,
Щоб тишу не розбурхати промінням
Прозоро-кришталеву і безмежну –
Найкращу з миті світу сотворіння.
І буде ніч, коли стихія інша
Проб’є кордон, знесе всі перепони …
І знов усюди запанує тиша,
Але з інакшим хвиль діапазоном…
Злетить над світом ніжність ледь вагома,
Всіх загорнувши у серпанки сну,
Всі будуть спати тихо, мирно, вдома,
Залишивши у спогадах війну…
І будуть сльози і утрати відчай,
Та буде мир в оселях і обіймах,
І зустріч, на яку чекали вічність,
І віра, що у світі зникли війни..
Все буде…
…Виживуть тільки закохані…
Холод стискає у пазурах серце
Й тіло, війною сполохане,
Та між акордів смертельного скерцо
Виживуть тільки закохані.
Ті, хто любов’ю заповнили душі,
Вчасно її розпізнавши,
Виживуть, встоять, не схиблять, не зрушать,
Будуть триматись, кохаючи.
Хоч на землі буде все руйнуватись
В дико нестримному танці,
Знову життю крізь вогонь прориватись-
Виживуть світлі коханці.
Так, у війні цій жорстокій непроханій,
З вибухами на світанні.
Серед страшного й кривавого мотлоху
Хай встоять наші кохані!!
Твій дім
Де дім твій , серця де твого відрада?
Маленька хатка, вкрита сивим хмизом.
Там, у стіни, здригаючись від градів,
Переверталось все згори донизу.
Де дім? В швидкій машині, на колесах,
І все майно в валізі надтривожній,
І серця біг не з щастя , а від стресу,
І очі в дзеркалі , мов дикі і порожні…
Де дім? Залишився у темному підвалі,
З водою пляшка, і недопалок від свічки .
А потім- натовп, поїзди, вокзали,
І тиша- та нерідна і незвична…
Де дім? Он там, на груді тій каміння,
А поруч пес вартує вбиті душі…
Побита ворогом, незламна Україна ,
Та там наш дім, ніхто його не зрушить…
Де дім наш? Там, куди думки всі линуть
Попри умовності, і страхи і тривоги,
Він в місці, що ми звемо Батьківщина
Чекає, наче мати, край дороги…