19 лютого Жіноче коло Тані Срібної знову зібралося, щоб в переддень 155-річчя поговорити про Лесю Українку не лише як про геніальну поетесу, а як про жінку, яка тримала голку так само впевнено, як і перо. Її спадщина у вишивці — це не просто хобі, це частина великої любові до українського світу.
Мама Лесі Українки, Олена Пчілка, згадувала у своїх спогадах: «Діти мої росли серед українських пісень, серед вишивок та орнаментів, що я їх збирала й малювала». З дитинства всі дівчата в родині Косачів малювали мамині узори й вишивали їх. Леся почала дуже рано — вже в п’ять-шість років тримала голку в руках, а в дев’ять вишила сорочку своєму татові. Уявімо, маленька Лариса, ще зовсім дитина, а вже дарує рідним вишиті подарунки — закладинки до книжок, кишеньки, сорочки. Це було прийнято в родині: вишити щось своїми руками й подарувати до свят як найкращий знак любові та поваги .
У Музеї Лесі Українки в Києві зберігається її скринька для рукоділля, фрагменти вишивки й накреслених схем, рукави від її сорочки, створеної в 17 років за народними мотивами. Леся Українка вишивала й для інших:
– рушник до портрета Тараса Шевченка, який намалював Ілля Рєпін (разом з подругою Маргаритою Комаровою на замовлення одеської громади);
– сорочку для лікаря Дерижанова під час перебування в Криму;
– допомагала сестрі Ользі вишивати українські народні узори для її етнографічних збірок;
– після того, як написала «Лісову пісню», в листах просила надіслати нитки й полотно — вишивання рятувало її в хвилини болю й безсилля;
– а скільки ніжності в тих дитячих сорочечках-льолях, які вона вишила для племінника й похресника Михайлика Кривинюка?!
Ми читали її листи до мами, спогади Олени Пчілки, біографічні записи сестри Ольги Косач-Кривинюк і розуміли: вишивка для Лесі Українки була не просто заняттям. Це був природній спосіб жити українським життям, зберігати народні традиції. Всі жінки родини Косачів пережили моду й захоплення брокарівським хрестиком, після цього свідомо зберігали, поширювали і використовували в вишивці на своєму аристократичному вбранні стародавні українські узори.
Дякуємо кожній, хто долучився до жіночого кола і відчув, що ми – продовження цієї історії. Історії тепла рук і давніх узорів, міцних родин і стійких традицій, які продовжують українське життя. Хай кожен наш стібок в ці дні буде маленьким «дякую» Лесі Українці та Олені Пчілці за збережені скарби української історії та культури.
