06-06-2020 Хто першим повідомляє про події в «гарячих точках», про екстремальні ситуації, про сенсаційні випадки, про курйозні ситуації? Перед ким широко відкриваються двері високопосадовців, концертні зали; кому розкривають душу частіше, ніж психологам, запрошують на світські заходи? Все це про людину, професія якої – журналіст.
У сучасному світі журналісти і репортери є тією силою, що формує громадську думку і впливає на неї. Журналісти передають новини та інформацію по цілому світу.
Завдяки оперативній роботі журналістів люди дізнаються про те, що відбувається у близьких і далеких куточках світу. Журналісти займаються активним пошуком нової інформації. Вони знаходяться в центрі подій і прагнуть знаходити цікаві для людей теми. Взагалі, журналістика – це не просто професія, це покликання, це особливий світогляд. І найважливіше для журналіста – серед багатьох подій знаходити пояснення фактам, втілювати свої думки в точні і зрозумілі слова.
Слово «журналіст» і «журналістика» походить з французької мови.
Journal – «газета» – виникло як скорочення словосполучення papier journal і означає «щоденний папір (листок)», що походить від латинського «щоденна звістка». Тобто, журналісти – це вісники, ті, що оповіщають, приносять щоденні звістки.
Прообразом газети вважають стародавні рукописні новини.
Ще Юлій Цезар почав публікувати «Діяння сенату», а згодом «Щоденні громадські дощечки», на яких записували хроніку подій. Приблизно з 911 року в Китаї почав виходити «Цзінь бао» («Столичний вісник»).
Вважається, що перша газета вийшла друком у 1605 році у французькому Страсбурзі. А от перше успішне щоденне видання з’явилося в Британії – газета The Daily Courant друкувалася з 1702 до 1735 року. З часом і з розвитком суспільства преса сформувалася як впливовий соціальний інструмент під титулом «Четверта влада» (Fourth Estate – «четвертий стан»). Цей вислів, який згодом став терміном, приписують Томасу Карлейлю і Жан-Жаку Руссо.
В Україні журналістика як професія виникла в ХІХ столітті. Наступні 100 років вона намагалась розвиватися, але шансів на те у неї було обмаль – журналістам дозволялося рухатись вузькоколійкою марксизму-ленінізму, агітації-пропаганди – все інше було полем суцільних табу. Втім, навіть у таких умовах були спроби вільної журналістики. Приміром, у 1916 році почала видаватися газета «Шлях», яка мала проукраїнське націоцентричне спрямування. Багато видань перейшли в розряд підпільних під час радянської окупації Західної України. В повстанських криївках у 40-х роках звучало радіо «Афродіта», яке доносило до слухача українську ідею.
З початком незалежності відбулось відродження традицій української журналістики, але, знову ж таки, на неї, як і на суспільство, чатували нові небезпеки і нові виклики – самоцензура, важкий спадок посттоталітарного минулого, продажність, сумнозвісні «темники», готовність писати замовні матеріали та багато іншого.
День журналіста щорічно відзначається в Україні 6 червня – в день прийняття Спілки журналістів України до Міжнародної федерації журналістів у 1992 році. Відповідний Указ Президента України № 251/94 був підписаний
25 травня 1994 року.
Жорстокі реалії сьогодення, а саме – війна на сході нашої країни, спонукають декого вдаватися до пропаганди та цензури, що для ЗМІ, які сповідують демократичні, а не тоталітарні цінності, є доволі сумнівним кроком, адже журналістика повинна бути, передусім, вільною і чесною.
Втім, саме День журналіста є чи не найдушевнішим святом української журналістської спільноти, адже засноване воно було на зорі незалежності нашої держави, в пору великих сподівань і світлої надії на зміни в суспільстві.
Всім, хто цікавиться нелегкою працею журналіста, хто любить сучасну українську прозу пропонуємо літературу з фонду бібліотеки.
В об’єктиві часу : київські журналісти про колег, свою професію, творчі будні редакційних колективів і спілчанське життя / [голов. ред. і упоряд. В. Г. Проненко]. – Київ : ЕксОб, 2009. – 512 с. : іл.
Дереш, Л. Спустошення : роман / Любко Дереш. – Львів : Видавництво Анетти Антоненко, [2017]. – 375 с.
У новому романі культового автора – історія столичного 35-річного журналіста Федора Могили, який переживає кризу середнього віку, дружить зі Сталкером із Зони і досліджує стани зміненої реальності. Інтрига підігріта безліччю подібностей, спільних рис, публічних жестів київської літературної тусовки.
Глибокі філософські думки контрастують з сучасними «молодіжними» моделями існування. Безліч афоризмів, сентенцій, мудрих думок. «Цей Всесвіт виник по приколу, і він так само по приколу може зникнути», – чим не гасло в дусі Бодріяра?
Винничук, Ю. П. Нічний репортер : [роман] / Юрій Винничук. – Харків : Фоліо, 2019. – 236 с. : портр.
Події роману «Нічний репортер» відбуваються у Львові в 1938 році. Журналіст Марко Крилович, якого прозвали «нічним репортером» за його нічні репортажі з життя міського дна, береться розслідувати вбивство кандидата в президенти міста. При цьому він потрапляє в різноманітні як любовні, так і кримінальні пригоди, інколи ризикуючи життям.