Друге місце у номінації «Кращий власний поетичний твір» посіла Живолуп Людмила Іванівна.
Рік народження – 1970.
Домашня адреса: 08321, Київська область, Бориспільський район, с. Чубинське, вул. Погребняка.
Місце роботи – Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.Член Національної спілки журналістів України.
Співавтор колективних збірок «Квиток на Гелікон» (2021), «До Григорія Савича» (2022), а також збірки «ШраМИ», яка готується до друку. Твори виходили на сторінках періодичної преси (газета «Сільські Вісті», журнали «Дніпро», «Склянка Часу*Zeitglas», альманах «Скіфія», «Антологія сучасної новелістики та лірики України», журнал для дітей «Пізнайко»).
Автор та перекладач віршів для дітей (видавництво «Ранок», м. Харків). Автор текстів низки пісенних творів, які неодноразово звучали на хвилях Українського радіо, а також текстів пісень, створених для Міжнародного дитячого конкурсу аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела».
Переможець та лауреат численних мистецьких конкурсів, зокрема Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» та окремих конкурсів у його складі – «Дитяча Коронація», «Молода КороНація», «Гранд Коронація» (всього – 11 творчих перемог у цьому конкурсі), «Поетична зима Миколи Сома», Міжнародної Корнійчуковської премії, Всеукраїнського фестивалю імені Василя Скуратівського «До Василя!», Міжнародного фестивалю авторської поезії та пісні «SEVAMA фест», конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора» від літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas». Як переможець «Першого зимового конкурсу малої прози та поезії» від видавництва «Літвир» готую до друку власну поетичну збірку.
Зима Вашого імені
(есей)
Чиїмось іменами називають далекі зірки. Імена інших лягають у назви міст, вулиць, скверів. А от щоб пору року назвали на чиюсь честь?.. Такий випадок, напевне що, єдиний у цілому світі! ПОЕТИЧНА ЗИМА МИКОЛИ СОМА… І не страшні вже ні віхоли, ні морози, і затишно та обнадійливо навіть у найнеспокійніші моменти воєнного лихоліття. Тому що – зима поетична, і тому що – Вашого імені, шановний (хотілося б – дорогий, але, на жаль, не знала особисто, тому не наважуся) Миколо Даниловичу! Ваша неймовірно красива посмішка, світлий погляд невловимо присутні в таємничо-непередбачуваній атмосфері лютого – чарівному шлейфу зими, яким ось уже кілька років поспіль, з часу заснування присвяченого Вам конкурсу, окутані всі ми, причетні до цього дивовижного творчого змагання. Та чи й змагання це?.. Швидше – єднання думками та почуттями, своєрідний звіт про власні досягнення, тепло зустрічі та радість відкриттів нових незвичайних особистостей. А ще – майже космічний захват від спільних публікацій за результатами конкурсу.
…Нова зима Вашого імені потихеньку іде до завершення. А ми, ті хто приєдналися до її захоплюючої мистецької ходи, опановуємо для себе ще одну творчу сходинку. Щоб, звичайно ж, знову повернутися сюди через рік і вкотре, із чистою дитячою радістю, переконатися в чудесній силі художнього слова.
Кружляйте, сніжинки!..
«СЕРЦЕ НА ПАУЗІ»
*****
День веде па-де-де
із безкровними ружами.
Що це?.. Як це ми?.. Де?..
Серпень. Сонце примружене.
Тісно від молитов
у блаватнім пентхаузі.
Віра, а чи любов?..
Серпень.
Серце на паузі.
*****
Білий кальвіль – предтеча зими.
Повернись до дитячої практики:
теплу сніжку в долоні візьми
і поринь у духмяні галактики.
А під хвилями сонцеріки,
час ввібравши квітковою гамою,
чисто сохнуть до свят рушники,
так давно вже приручені мамою.
Двір – а чи листопадовий рай?
Геть позбувшись прищіпкових випасів,
світлотінню небачених зграй
линуть крізь перепони і приписи,
зберігаючи відстань руки
згідно із позахмарними рангами –
рушники, рушники, рушники,
наче в крила поранені ангели.
*****
Накинь відлогу – тут живуть вітри,
тут протяги тривожні і тривалі.
І скупо світло сіється згори –
на черговім життєвім перевалі.
Тут лущать тишу начебто горіх,
з голодним зором, голими руками.
Це – твій транзит, і водночас – усіх,
прошитий наскрізь днями і роками.
Прологів нескінченний каталог,
і епілогів щерблені пороги.
І до піщинки знаний монолог
тобою обігрітої дороги…
Приклич відлигу – і черпай настій
торішнього ромашкового снігу.
Збагнувши перетворення прості,
намрій маршрут подальшого пробігу.
На вістрях зір тріпочеться безмеж,
його шляхи розхристані й розлогі.
Та придивися до підніжжя веж –
там звалища чужих іржавих логік.
Вони крихкі, мов із піску мости,
вони уперті, як мороз у січні.
І може порятунок принести
лише одна одвічна нелогічність…
*****
Тільки дива – що в небі птах,
тільки світла – що у словах,
тільки істини – що на сцені,
тільки золота – що на клені…
*****
Ходить осінь, наче ніжна лань,
грається то сонцем, то дощем.
Листопад – це місяць сподівань,
за минулим ледь вловимий щем.
Десь там білі аркуші зими,
кришталеві зорі між пітьми.
Ну, а зараз ви собі візьміть
листопада золото і мідь.
Припасіть вино, а може грог,
найдорожчу баночку маслин:
листопад – це місяць перемог.
Спомин журавлів і журавлин.
БІЛОТРОЯНДОВЕ
Це ніжний натяк на зиму?..
Відлуння вірша без рими?..
Тонкої ружі кузина?..
Чи крихітна балерина?..
Взірець найвищої смути?..
Боїться вітрець дихнути…
Зітхає стара веранда…
Начи́сто цвіте троянда!
*****
Цей білошкірий сніг
переконати зміг
закружеляти день
в дикому танці.
А сторожкі бузки
тиснуться навпрошки
з вигинами руки –
мов індіанці.
Так білозубо сніг
сонцю промовив «ні»
й вирушив на нічліг
в місячний скверик.
Слідом іди за ним
і відкривай зими
сотні неголосних
сонних Америк.
Виросли у ціні
істини прописні.
Виріс замет страхів –
тінню химери…
Покликом новизни
з осені до весни
бродять в світах
сніги-місіонери.
*****
Земля ще нестигла,
як в липні кавун,
спить півень на жердці…
І я ще не встигла
відчути траву
підошвою серця.
Ще білі серветки
мокріють в полях,
і лози – як вії.
Та вже прокладають
підсонячний шлях
тоненькі надії.
*****
Зимі морозяними штрафами
не зупинити хід подій:
берези білими жирафами
мчать на небесний водопій.
Бентежать їх блакитні прерії
рясною радістю ідей.
…Їм в сутінках проб´ють артерії
мисливці, схожі на людей.
Артезіанську семіотику –
жертвоприношення весни
чекають спраглі на екзотику
дружини їхні і сини.
Впаде туман тендітним трафіком,
і проглядається впітьмах:
жирафи білі в білих шарфиках
застигли, наче у бинтах.
Гримаси – за густими гримами,
на землю скрапує єлей.
…Їх на світанку зцілять римами
поети, схожі на людей.
*****
… І зашкалює компаси
від північності поглядів –
хто діставсь Антарктиди,
той відчув це сповна.
За межею доступності
десь блукає бездоглядно
нереальна полярна
безіменна весна.
Стигне відчай Телесика
в мінусовому графіку.
Не обчислити відстані
з точки А в точку Б.
І чи стане тут голосу,
і чи вистачить трафіку –
догукатись того,
хто почує тебе?..
То не гуси, не лебеді
із реклами Салоніків –
то пінгвіни зірвалися
в несподіваний клин.
І в законі казкової архітектоніки
порятує тебе лиш останній один.
Він такий ще малий
і такий недосвідчений,
і пригод отаких
в нього ще не було.
Та потрапивши в зону
безмірного відчаю,
він підхопить тебе
на своє некрило.
І як час вже розділиться
на миттєвості лічені,
і з останніх вже сил
ви приземлитесь на … –
за тобою услід
зійде зорями мічена
нереальна полярна
безіменна весна.
*****
Хтось комусь – зірка,
Хтось комусь – бездна, –
Золота мірка,
Прописна теза.
Усього в міру,
Як велить Prada.
Сотий транш віри…
Попілець зради…
По життя прайсах
У лункім залі
Без вагань скласти
Черговий залік.
І за всі весни
Провести звірку.
…Обійти бездну.
…Обійнять зірку.
*****
Літо як ліки.
В краплях, краплинках, крапельках.
Смак базиліку.
Лісу фіранка штапельна.
Сонячні бліки –
макросвітів рецептори.
Літо – як ліки,
кожному за рецептами.
Місяць чергує –
звісно, нічними змінами.
Спраглих частує
римами вітамінними.
Душ наших ріки…
Вже восени поплачемо.
Літо як ліки.
…Навіть якщо це – пла́цебо.