Що буде з російською культурою і літературою після війни і чи збереже російська мова свій вплив в Україні? Чи потрібен Україні інститут власної російської мови? Що мають зробити церкви московського патріархату в Україні? Чи буде запит у суспільстві на тотальну українізацію і що українці читатимуть після війни? Відповіді на ці непрості питання шукали у прямому етері з промовистою назвою “Окупанти і культура” 13 червня з мистецтвознавцем Анатолієм Горовим.
У світі нема прикладів, щоб народ, який визволявся від імперського домінування, залишав собі мову і культуру свого колишнього гнобителя. Єдиний виняток – це Ірландія, яка зберегла англійську мову і культуру, але тут великою причиною цього була слабкість власне ірландської, тобто кельтської (гельської) мови і культури, які мали незначні традиції з епохи Середньовіччя, коли Ірландія була завойована, і які явно не могли конкурувати із надзвичайно розвиненими англійською мовою і культурою.
У темі протистояння культур треба зрозуміти один великий і вічний закон: культури, як і, зрештою, мови постійно живуть у стані змагання, протиборства. Тобто розширення будь-якої культури, наповнення її новими потенціями і струменями, автоматично означає зменшення можливостей, життєвого простору сусідньої культури, якщо ці культури не розділені чіткими національними рамками. Національні рамки – це форми – ідеологічні, інституційні, правові, інформаційні, освітні, нормативні – забезпечення захисту і розвитку національної культури, які організовує національна держава; водночас це форми сприйняття та інтерпретування чужонаціональних культур, які заходять у простір конкретної нації.
Детальніше дивіться відеозапис лекції.