19-06-2018 Україна глибоко сумує з приводу тяжкої втрати – смерті видатного українського поета, знакової постаті України кінця ХХ – початку ХХІ століття, Героя України Івана Драча.
Народився поет 1936 року в селі Теліжинці Тетіївського району на Київщині.
Після закінчення у Тетієві середньої школи почав викладати російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвеняче. Працював інструктором райкому комсомолу, служив в армії.
Перший вірш написав у 1951 році.
У 1958 році вступив на філологічний факультет Київського університету імені Шевченка, та його виключили через творчі та політичні погляди. Драч згодом зумів відновитися, але на заочній формі.
Залишивши навчання, Іван Федорович працював в “Літературній Україні”. Дебютував на початку 60-х років, коли “Літературна газета” опублікувала його поему-трагедію “Ніж у сонці”.
У 1962 році вийшла перша збірка поета – “Соняшник”.
У 1964 році він здобув фах кінодраматурга на Вищих сценарних курсах у Москві. Після чого працював в сценарній майстерні Київської кіностудії імені Олександра Довженка.
У середині 80-х років був обраний до правління Київської організації Спілки письменників України, потім став головою правління.
У кінці 80-х років поет став першим головою Народного руху України, тричі обирався депутатом Верховної ради.
До цього часу очолював громадську організацію Конгрес української інтелігенції.
У 2006 році був удостоєний звання Герой України.
На рахунку поета більше ніж 10 збірок, кіноповісті, сценарії.
Творчість Івана Драча широко представлена у фондах київських публічних бібліотек. Його твори, що фіксують живе життя у кожному слові – як сонячне світло для спраглих душ. Іван Федорович був частим гостем літературних зустрічей із читачами, засідань міського Клубу бібліотекарів, де він ділився з аудиторією найновішими поезіями, завжди оригінальними і самобутніми. Був учасником філософсько-мистецтвознавчого клубу у відділі літератури з питань мистецтв нашої бібліотеки.
Його відхід – велика втрата для нас.
Прощання з поетом Іваном Драчем відбудеться у четвер о 10-й годині у Володимирському соборі.
«Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти,
держать небо на плечах. Тому і є висота».
© Ліна Костенко.